Розділ 42

- Антоне, скажи, ти справді чесний зі мною?

Катя сиділа в машині Антона, спостерігаючи за густими сніжинками, що повільно опускалися на землю. Сніг падав і вмить танув, але в якийсь момент він посилився і тепер земля була покрита товстим шаром снігу.

- Звичайно я чесний з тобою, - спокійно відповів хлопець, але ця розмова починала його відверто дратувати.

- І у тебе немає від мене секретів?

- Ні, немає.

- Я хочу щоб між нами не було таємниць, розумієш? – Катя повільно перевела погляд від вікна на обличчя Антона і зіткнулася з пронизливим поглядом чорних очей.

- Домовились, - відповіді Антона ставали дедалі скупішими на слова. Катя зі своїми темами для розмов, геть зовсім його утомила.

- Гаразд, - Катя важко зітхнула.

Пройшла лише одна ніч після їхнього з Дариною занурення під воду. Катя все ніяк не могла прийти до тями, вона погано спала цілу ніч. Добре, що хоч не захворіла. Дарина теж не захворіла, тому почувала себе добре, а от Тетяна навпаки, - злягла з температурою. Схоже білявка вирішила захворіти за обох своїх подруг і тепер проводила час у ліжку під ковдрою.

- Йди до мене, - Антон притягнув її до себе та міцно обійняв. – Не зважаючи на твої недоречні запитання, я все рівно тебе обожнюю. – Він нахилився до Катиного обличчя та поцілував її в носа.

Дівчина посміхнулася.

Антон поводив себе нормально, нічого дивного в ньому вона не помічала. За всі дні знайомства, він ні разу не скривдив її. Одна єдина сварка – це не так і страшно, сварки бувають у кожної пари.

- Я теж обожнюю тебе, - мовила вона та чмокнула його в губи.

Тиша, що повисла між ними, здалася дівчині легкою, наче пір’їна, але Антон порушив її першим:

- Ти коли небудь уявляла власне весілля?

Катя відсторонилася від нього, призадумавшись.

- Було таке, але в далекому дитинстві, - розсміялась вона.

- Я ніколи не думав про те, що одружуся… Та все ж, почав задумуватися, - він уважно поглянув на неї.

Катя зніяковіла, адже чудово розуміла, що він має на увазі її в якості своєї  нареченої.

- Ти збираєшся зробити мені пропозицію?

- Ні, - коротко відповів він і Катя нахмурилася.

Серйозний вираз обличчя Антона, змінився широкою посмішкою.

- Жартую Катю. Я готовий одружитися на тобі просто зараз, але у мене на дану хвилину немає обручки. Якщо ти трохи почекаєш, я можу збігати в магазин, він ще відчинений.

Дівчина не стримала сміх та відкинулась на спинку сидіння.

- Ох Антоне, який ти жартівник. Іноді я зовсім тебе не розумію.

- Іноді я сам себе не розумію, - тихо мовив він. – Я взагалі час від часу гублюся в часі та просторі, у мене виникає відчуття нереальності того що відбувається. Мене цікавлять різні речі, багато речей стосовно тебе… Хто ти? Чому увірвалась в моє життя? Чому ти взагалі сподобалась мені і чим ти відрізняєшся від інших дівчат? Що в тобі такого особливого Катю?

Дівчина шоковано підняла брови.

- Якщо ти сам не знаєш чим я привернула твою увагу, то я тут навряд чи тобі допоможу. Це я в тебе повинна запитувати таке. Краще задумайся над тим, чи дійсно я тобі подобаюсь. Бо нереальність того що відбувається – це тобі не жарти. Може ти сам вбив собі в голову, що я та хто тобі потрібна, а насправді це не так.

Антон не ворушився і не зводив з дівчини розширених очей.

- А якщо ти дійсно права, - задумливо протягнув він.

Катя розгублено моргнула, таке почути вона точно не очікувала.

- Знаєш Антоне, а ось це було образливо! – Вигукнула вона.

Брюнет знову широко посміхнувся і Катя в ту ж мить зрозуміла, що хлопець знову невдало жартує, тому її губи теж розтягнулися в посмішці.

- Тебе так легко розсердити, - грайливо мовив він.

- А ще легше - вивести з себе, - сказала вона і перелізла через коробку передач до Антона на коліна.

- Хм, мені подобається, коли ти злишся, - він оглянув її знизу догори, повільно підіймаючи очі, зупинив погляд на губах Катерини, а руки поклав на сідниці дівчини.

- Тоді давай, розсердь мене іще більше, - прошепотівши, вона вп’ялася в його губи шаленим поцілунком.

Дарина із Максом теж не гаяли часу – вони гуляли засніженим парком поміж деревами. Сніжинки густо осідали на волоссі дівчини, сьогодні вона вирішила завити його привабливими пружинками.

- Чому ми не ходимо в кафе, чи ресторани? – Запитала Дарина підставляючи долоні під пухнаті сніжинки.

- Ти раніше звертала увагу на те, що сніжинки різні? Вони не завжди однакові, - посміхнувся він, обережно беручи Дарину за долоню.

Дівчина поглянула на сніжинки, що були на руці і помітила дві одинакові та три зовсім різні.

- Якось не доводилось. Я завжди думала, що вони нічим, крім розміру не відрізняються, - напружено мовила вона. – Ти не відповів на моє питання? – Підняла вона очі від сніжинок на його обличчя.

Макс відпустив руку Дарини та відійшов на один крок від неї.

- Я постійно бував з братами у різних закладах. Коли мені ставала там сумно – я йшов у місто, коли набридало в місті – повертався до клубу. Мені подобається гуляти по вулицях більше, ніж сидіти по барах. Напевно ти мене зовсім не розумієш, але я такий який є. Якщо бажаєш кудись сходити – я залюбки тебе поведу.

- Не зрозумій мене неправильно, - відкашлялась вона, - я теж полюбляю просто гуляти, але іноді хочеться чогось іншого… На вулиці зима, я не хочу мерзнути під мокрим снігом.

- Он воно як, - Максим видихнув клубок білого пару з легень, підняв підборіддя вгору та поглянув на Дарину з висоти.

Дівчина не розуміла про що він зараз думає, тому вирішила запитати, але тільки но вона відкрила рота, як Макс нахилився та взяв у долоню побільше снігу. Випрямився та почав ліпити із нього сніжку.

- Ти що задумав? – Вмить насторожилася Дарина.

Одна з причин чому вона недолюблювала цю пору року – це гра в сніжки. Дарина взагалі не розуміла, що такого веселого в цій грі та вважала її недотепною.