Нове життя

Карета зупинилася. Генрі повільно відчинив дверцята, я вийшла слідом за ним. Через хвилинку - другу ми всже стояли біля величезних залізних воріт. Потрапивши всередину, перше, що привернуло мою увагу це довоповерховий будинок викладенний з каміння. До нього тягнулася асфальтна доріжка, по краях якої були посаджені тюльпани різних кольрів. Також мою увагу привернула сакура, до гілки якої була прикріплена гойдалка.

Хлопець відчинив двері і ми зайшли в будинок. Коли я зняла свої туфельки та поклала їх у спеціальну шафку для взуття, мої ступні торкнулися холодної підлоги викладеної з плитки

- Ходімо покажу будинок - знявши кросівки та виконавший той самий процес з шафкою, сказала Нуль Шість

- Так, я буду рада - коротко відповіла я і пішла за дівчиною

Від дверей тягнувся коридор і в самому його кінці знаходилися дерев'яні сходинки, що ведуть на другий поверх будинку. Всередині, стіни дому були дерев'яними. Ми повернули праворуч по коридору і потрапили на кухню. Раковина та плита стояли одне біля одного. Над раковиною розмістилися полиці із скляними дверцятами, крізь які можна було побачити весь посуд. Чого там тільки не було! Починаючи від супної миски і закінчуючи горнятками для кави. По іншій стороні, одразу за декілька сантиметрів від вікна стояв довгий прямокутний стіл. На таких зазвичай готують або ж розміщують покупки. Але був і "основний" стіл. Там вже сидів Генрі і чекав поки закипить чайник. Підлога була застелена приємним на дотик білим килимком.

Далі дівчина повела мене у велику кімнату. Вона знаходилася одразу за кухнею. Вітальня кімната виглядала досить затишно. Велике вікно, через яке пробиралися сонячні промені. Диван кремового кольору та два крісла обабіч стелажів з різними книгами котрі в свою чергу, розташувалися навпроти вікна. Тут теж був килим тільки уже фіолетового кольору

- Ерлін, Нуль Шість  запрошую на чай - пролунав голос Генрі десь з кухні

- Скільки можна повторювати? - Нуль Шість сіла за стіл - вдома мене не називай так

- Тобто тебе звати не Нуль Шість? - я теж сіла за стіл. Ця ситуація мене зацікавила

- Мене звати Медісон - сказала дівчина - коротко просто Медді

- Але чому тебе називали Нуль Шість? - запитала я

Дівчина зняла плащ, що закривав її ключиці. На них було виведено чорним з синім  кольорами:"06"

- У мене теж такий є - сказав Генрі та поставивши чашки біля нас - мій номер "15"

- О-о-о. Цікаво. Розкажете чому? - сказала я відпивши трохи чаю - смачний

- Не все так одразу, Ерлін - подивившись на мене сказав хлопець - краще скажи: як ти сюди потрапила?

"Мені казати правду? Відколи це я стала такою недовірливою?" - подумала я

- Я була піраткою Тихого океану, ми взяли на абордаж наших головних ворогів. Але мені не пощастило - я ціною власного життя захистила капітана - я старалася розповідати це неймовірно реалістично при цьому зовсім не посміхаючись

- Доволі цікава версія - примруживши свої блакитні очі промовив Генрі - вона згодиться на якомусь допиті. Можеш вірити нам. Якраз таки ми не вороги

Медді кивнула підтверджуючи слова хлопця:

- Тепер ти наша сім'я - вона зробила паузу - одна з нас

Від цього стало одночасно приємно і незвично. Я поправила пасмо білявого волосся і сказала:

- Ви праві. Цієї ночі я надихавшись димом від вогню втратила свідомість - почала я - і ще. Моя зовнішність. Вона змінилася повністю

"А що з моїми рідними? Брат, мама?" - від цих думок стало зовсім кепсько. Щоб не показувати,що я ладна ось - ось розплакатися, я подякувала за чай і залишила Генрі та Медісон. Я одягла туфельки та прожогом вибігла з дому. Далеко я піти не могла - всю "територію" охоплював величесний кам'яний паркан. Я сіла під сакурою та обхопивши руками коліна, закрила очі

- Просто померти було б легше... - тихо прошепотіла я

- Чому ви так вважаєте? - прямо над моєю головою пролунав голос хлопця - хто знає, що б сталося коли б ви не потрапили сюди

- Мені нічого сказати на цей рахунок - не піднімаючи голови сказала я

Генрі сів навпроти мене. Торкнувшись кінчиками пальців мого підборіддя він трохи підняв його і поглянув в мої фіолетові очі:

- Якщо я зможу про це щось дізнатися, то обов'язково скажу тобі

Я застигла. Вітер розвівав моє попелисте волосся. Тепер все викликало у мене нові емоції: надію  та довіру. Всередині мене заворожено калатало серце. Поняття не маю від чого

- Дякую - відповіла я

Хлопець посміхнувся, піднявшись він знову простягнув мені руку, як тоді при першій зустрічі:

- Нам варто повертатися, леді. На вас чекає екскурсія другим поверхом від Медді

Я піднялася і пішла до будинку. Посмішка не сповзала з мого обличчя

- Все добре, Ерлін? - запитала мене Нуль Шість, коли я повернулася на кухню

- Так, дякую - сказала я - покажеш мені другий поверх?

Дівчина кивнула і піднявшись з - за столу вийшла з кухні. Зліва по коридору були ще одні двері - двері від ванної кімнати

Коли ми підіймалися дерев'яними сходинками, вони ледь чутно рипіли. Біля останніх сходинок на стіні була прибита полиця на котрій стояло декілька гасових ламп.

- На другому поверсі дві спальні та ще одна вітальня. А ось це - Медісон підійшла до ще одних сходинок, що тягнулися на горище - вхід до моєї кімнати

- Але чому горище? - здивовано запитала я

- Так дійсно, чому? - сівши на останню сходинку запитав Генрі

- Бо так захотіла - засміявшись відповіла дівчина - до речі, Ерлін, та кімната з білими дверима твоя

- Неочікувано - тихо сказала я, а тоді поглянувши на Генрі й Медді продовжила - дякую вам

Вони усміхнулися, а я пішла до своєї кімнати. Вона виявилася середньою за розміром. Її стіни були з світлого дерева. У ній було односпальне ліжко в стилі прованс. Білосніжне простирадло, подушки та ніжно - блакитна ковдра. Зовнішню стіну "прикрашало" велике вікно, з "широким" підвконням на якому зручно сидіти. В центрі кімнати розташувався невеликий скляний столик, на якому стояла ваза з ромашками. Побачивши це я усміхнулася. В кутку від вікна розміщена шафа, а поряд висіла картина. На картині був зображений єдиноріг усіма відтінками синього, на тлі місячного сяйва.