Коли плачуть ангели

Випробування оманою частина 2

Коли я повністю зайшла через портал, мене на секунду засліпили світло. Я розплющила очі. З моїм волоссям грався теплий літній вітер. Туфлі торкалися до зеленої трави. Здавалося, що це безкрає поле, всіяне різноманітними деревами

- Що я маю робити? - вголос сказала я - піду прямо

Так, це чудовий вихід із ситуації. Я проходила поле з різноманітними кущиками з ягідками, польовими квітами та просто бур'янами. Через деякий час поле закінчилося і почався ліс. Моя "інтуіція" привела мене до стежки, що вела в саме серце лісу. Десь на верхівках дерев співали птахи, лапаті гілля створювали тінь. Вздовж стежки тягнулися листочки, що опали з дерев

- Тут досить - таки затишно - знову вголос промовила я - але для чого я тут?

Тільки мої слова затихли, відразу зірвався шалений вітер. Сонце за собою заховали грозові хмари. Одразу ж ліс став темний та непривітним. Я обхопила себе руками - вітер був доволі холодний, а сукня доволі легкою

"Ще грози не вистачало!" - я буквально уявила собі цю картину: як хиляться гілля від сильного вітру, як важкі каплі дощу з силою падають на землю, а небо час від часу розтинають величезні спалахи блискавки...

Піднявши очі я побачила цю картину в реальності, до найменших деталей. Чесно кажучи: грози я бояся до дрижаків. Вона лякає і заманює своєю величністю. Здригнувшись від бликавки, що на секунду показалася в темному небі, я стрімголов побіга в густий ліс. Зупинившись біля старого дуба, я сіла в його коріння. І байдуже, що біла сукня замурзалася від болота. Час йшов невпинно - у лісі почало темніти

- Страшно - тихо говорила я - страшно і холодно

Мої безладні слова увірвав тріск гілки зліва від мене. Я різко підійнялася, вхопивши велику гіляку, котра лежала не далеко від мене

- Виходь! - кричала я невідомо кому. Моя уява вже вимальовувала найстрашнішого монстра

Моє серце затріпотіло, стало важче дихати. Очі немов в пелені, руки тремтіли, а ноги як ватні. Чомусь сила зовсім вирішила покинути моє тіло. Але найстрашніше лише попереду: кроки невідомого наближалися. Від цього мій стан тільки погіршувався - серце немов кололи тисячами тоненьки та гострих голок. Не маючи змоги пручатися, я пронизливо закричала від болю, впавши на коліна та тримаючись за місце де знаходиться серце, обома руками

Біль зник так само раптово як і почався. Я втомлено розплющила очі - моє тіло було невагомим та піднялося на декілька сантиметрів вгору. До речі про місцевість: вона теж змінилася. Замість вогкого лісу з монстром, я опинилася в своїй кімнаті

- Що відбувається? - тихо прошепотіла я

Я різко піднялася з стільчика, на якому сиділа та відкривши дверцята шафи поглянула у дзеркало. На мені була братова червона футболка та чорні домашні шорти. Очі та колір волосся змінився на мій звичайний - тобто каштанове волосся та зелені очі

- Ерлін, чому ти ще не спиш? Тобі завтра до школи. Швидко до ліжка! - десь з кухні почувся голос мами

Я стала, як громом вдарена, після чого швидко вибігла з кімнати і повернувши вліво від моєї кімнати прибігла на кухню до мами. Я її обійняла. Та лише здивовано на мене поглянула:

- Ерлін, щось сталося?

- Нічого... Я... Я хотіла побажати гарних снів - швидко додала я і вийшла з кухні

"Невже це все мені наснилося? Все було таким реалістичним" - подумала я, закутавшись у ковдру, після чого моментально провалилася в сон

Щось дзижчить у мене біля вуха. Я простягнула руку і вимкнула будильник на телефоні. Сівши на ліжку я почала думати над всією ситуацією, що сталася вчора. Ба, більше - ця ситуація продовжується, тягнучи мене в невідомість. Я вийшла з кімнати - в квартирі було тихо. Мама на роботі, а брат в інституті

- Сьогодні я нікуди не піду - серйозно сказала я і написала мамі повідомлення, що мені зле

Нагрівши чайник та заваривши чорного чаю я сіла, та п'ючи його почала уявляти Акарі, Генрі та Медісон. Враз вони з'явилися переді мною, усміхаючись. Я впала зі стільчика, розбивши чашку і відповзла до стіни

- Не забувай хто ти - прошепотів Генрі

- Ми й досі чекаємо на тебе - додала Нуль Шість

- Дозволь своїм здібностям виявитися - дивлячись мені  в очі сказала правителька

Після чого вони зникли. З'вився біль у серці, знову. Цього разу я не кричала, а мовчки терпіла його, прислуховуючись до кожного шурхоту в квартирі. Враз мої руки засвітилася слабким, ніжно - рожевим кольором. Я зачаровано дивилася на ніжно - рожеву кульку, що з моїх долонь піднялася до рівня очей. Враз навколо неї, змійкою поповзла фіолетова безформна "стрічка". Через декілька секунд на місці кульки з'явилося маленьке створіннячко з крилами. Тоненькі, ніжні руки. Коротке червоне волосся з чубчиком, рухливі фіолетові очі. Біла сукня з чорними рюшами та перев'язкою спереду, доходла їй до колін. Чорні туфельки на невисокому підборі. В червонястому волоссі побликувала заколка зі срібла. Вона елегантно вклонилася мені і тоненьким голоском промовила:

- Вітаю вас, пані

Сказти те, що я була здивованою - це нічого не сказати. Мою мову відібрали приблизно на секунд тридцять, не менше

- Хто ти? - я простягнула до неї руку, долонею вверх

Вона швидко махаючи крилами перелетіла на мою долоню. Коли вона встала на неї, я змогла відчути легеньке поколювання від її туфельок на підборі. Саме ж створіннячко було трохи більше 15 - ти сантиметрів

- Моє ім'я Ліка, я - фея визвана вашим серцем - вона вмостилася в мене на руці і посміхнулася дивлячись на мене

- Гарне ім'я - посміхнувшись у відповідь сказала я - Ліка, поясни будь ласка, що відбувається

- Хм - фея торкнулася пальцем свого обличчя, немов думаючи - ви маєте пройти випробування. Прийнанні другу її частину

- Тобто я вже щось пройшла? - здивовано запитала я

- Так, ви викликали мене - кивнула фея - далі вам треба лише обрати правильний шлях, я підтримаю будь - який ваш вибір

"Це означає, що я маю знайти спосіб повернутися до Генрі та Нуль Шість"




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше