Божевілля

До мене з Генрі підійшло декілька вартових, але перед тим як вони почали діяти, їх помахом руки зупинив П'ятнадцятий:

- Не чіпайте, ми в змозі дійти самі

Після цього хлопець підвівся і підіймаючи мене на руки, пішов за вартовими в карету

- Генрі, відпусти - тихо сказала я П'ятнадцятому 

Ці дії змушували мене почервоніти, а серце билося надзвичайно швидко. Але не зважаючи на приємні почуття, я пам'ятала, що у хлопця поранене плече і йому може бути важко

- Леді,зараз ви не зможете вплинути на моє рішення - усміхнувшись до мене, спокійно відповів Генрі

Тільки я хотіла знову заперечити, як мене урвав голос Нульового:

- Годі балачок. Якщо ми не приїдемо вчасно, вас чекає жорстоке покарання. Кожного - немов глузуючи, сказав Сем, залишаючи акцент на останньому слові

Я напружилася, мені цей хлопець зовсім не подобався. Не лише його поведіка, а й манера спілкування. Те, що він користється чужою владою, яку деяка особа, до речі теж отримала шляхом обману - дратувало надзвичайно.

- Не реагуй на його провокації - сказав Генрі

На цей час ми вже сиділи у кареті разом з одним із охоронців. Карета нічим не відрізнялася ві самих звичайних: червона оббивка диванчиків, світлі стіни та дерев'яна підлога. Єдине,що змушувало відчути себе некомфортно - це ґрати на вікнах

- Генрі, куди ми їдемо? Що буде з Ейденом і Медді? - я зробила паузу - в решті - решт, що буде з нами?

- Точно сказати не можу - тихо відповів П'ятнадцятий. Хлопець сидів біля мене, тому почути його слова не було проблемою - але мені здається, що це не Акарі нас викликала

"Чомусь мені теж так здається - подумала я, проте вголос нічого не сказала - а де Ліка?"

З усім цим я зовсім забула про фею, що сиділа у кишені накидки. Зрозумівши, що її там немає, хвиля паніки знову накрила мене з головою.

- Немає... Чуєш мене? Ліки немає - тремтячим голосом сказала я до Генрі

- Заспокійся, я впевнений, що з нею все добре - впевнено сказав хлопець 

Я кивнула. Звісно мені хотілося заперечити або ж сказати ще щось, але наявність охоронця в салоні карети зупиняло мене. Аби якось відволіктися від всіх думок, я поглянула у вікно. Але за вікном була непроглядна ніч, тому я облишила цю справу

"Ми їдемо у замок?" - подумала я

Питати щось не було сенсу, оскільки Генрі теж нічого не знає, а охоронець навіть не відповість. У дорозі ми були ще приблизно годину, коли карета різко зупинилася. Я позіхнула: за весь час, що ми їхали я не могла заснути. Та хто в такій ситуації зміг би?!

- На вихід - дверцята карети відчинив охоронець з лампою в руках

- Ходімо, Ерлін - сказав Генрі залшивши салон карети

Я швидко вийшла слідом за ним, не дуже хотілося залишатися однією. Ми знаходилися біля входу в замок. 

До нас підійшов Нульовий:

- Вам випав шанс поспілкуватися із самою Повелителькою. Вам пощастило,що ми приїхали вчасно, та це не дуже зм'ягчить покарання 

- Покарання? Що ж ми зробили? - не витримала я і гукнула до Сема

- Ерлін! - одразу скрикнув Генрі 

- Значить ти тут, Ерлін - П'ятнадцятого перервав жіночий голос - рада тебе бачити

З замку вийшла жінка з довгим хвилястим волоссям колору карамелі, що була заплетена у косу.  Довга біла сукня з чорним корсетом, що прикрашалася чорними, дорогоцінними камінчиками. Такі ж  довгі білі рукава, на яких зав'язаний чорниий бантик, від якого тягнулися стрічки. Ангельські крила велично проглядалися з - під чорної мантії. На голові поблискувала срібна корона.

"Невже?... Але як зрозуміти хто це? Нуль Три, тобто Ліса чи Нуль Чотири - Акарі?" - подумала я і віступила на крок назад

- Ерлін, що таке? - тихо запитав Генрі

- Вона справжня Правителька чи ні? - точно так само прошепотіла я, аби не чули інші

- Сумніваюся - коротко сказав П'ятнадцятий

- Як можна вагатися щодо особи її Величності? - голосно скрикнув Нульовий, від чого я здригнулася

- Дідько... - висловився хлопець - ти тут звідки?

- Досить! - всі замовкли і обернулися на вигук. Авжеж, адже кричала сама її Величність

Зазвичай карі очі Правительки сяяли спокоєм та добротою,та цього разу вони випромінювали гнів, злість і навіть дивилися на присутніх з непідробною ненавистю. Ангельські крила хижо розправилися і стали випроміювати легкий пурпуровий блиск. Мені стало моторошно. У темряві це й справді виглядало не привабливо. Прийнанні такої думки могла припустити "Правителька", оскільки наступної секунди вона вже посміхалася до мене. Так, я не перебільшую! ЇЇ величність дивилася мені в очі і посміхалася. Та чомусь мені ця посмішка не дуже сподобалася. Але Повелительку це ніяк не збентежило і вона оксамитовим голосом промовила:

- Перепрошую за те, що вам довелося побачити. Думаю ми поступимо розумніше якщо розберемо цю неприємну ситуацію з утікачами завтрашнім ранком - потім вона звернулася до Нульового - проведи їх у темницю. На жаль, вони як і всі порушники відбуватимуть покарання там

Cем переможно посміхнувся. Покзавши недбалим рухом в нашу з П'ятнадцятим сторону вартовим, що одразу оточивши нас, повели в сторону замку. На жаль Генрі одразу відвели подалі від мене і від того мені стало ще неприємніше...

За дві хвилини я з хлопцем в оточені вартових зайшли до замку. Навіть у своєму на даний момент, не дуже веселому положенні, я захоплювалася цими просторими коридорами з високою стелею, що здавалося були виготовлені з льоду та скла. Окрім старовинних гасових ламп, що рядочком висіли попід високою стелею та осівтлювали коридори, стіни прикрашалися різноманітним розписом. Найбільше, що кидалось мені в око, так це сузір'я та знаки зодіака, розписані по одному з коридорів. Саме туди ми й повернули.Коридор виявився неабияки довгим але і йому прийшов кінець. Натомість почалися сходи, що вели кудись вниз. До речі про сходи: вони були з мрамуру і поміститися на одній сходинці могло максимум двоє людей. Але й це було не дуже безпечно, адже під сходами розташувалося озерце у якому щось плавало. Що мене здивувало так це те, що біля того "озерця" стояло декілька запалених свічок, світло яких відбивалося у буквальному сенсі чорній, безпросвітній воді на повехні якої, плавало декілька вінків.