* * *

Мої подальші дні навчання проходили без пригод. Кожний день нас навантажували то рефератами то доповідями. Як пояснив пізніше нам ректор, це для того, щоб відсіяти найслабших студентів. Найважче було спочатку, з пар приходила, як вижатий лимон. Завдань було стільки, що на себе майже часу не залишалося. З Каріною ми все-таки подружилися. Вона виявилась хорошою людиною, до навчання ставилась відповідально, мови любила. Мінусом в ній я вважала те, що у неї був запальний характер, вона уміла  й знала, що відповісти на будь-які коментарі. Но інколи, коли в любій розмові, вона могла  сидіти й дивитися на тебе так, ніби бачить наскрізь. Я припускаю, що не лише у мене є таємниця, але Каріна також має, що приховувати. У душу я їй не лізла, тому й не запитувала причини.

            Пройшли два тижні каторгів для наших мізків. Сьогодні, як і завжди, я приїхала з Каріною в університет. До початку занять було іще двадцять хвилин. Ми вирішили піти в буфет, попити каву, щоб не стояти біля закритої автидорії. Тут було мало студентів й декілька викладачів. Я заказала подвійне експресо без цукру, а подруга вершкове латте. У куточку біля квітучого вазона був вільний столик, на який ми присіли. 

                                - Фу! _ скривила свій злегка кирпатий  носик Каріна.

                              - Як ти можеш пити таку міцну каву, та щей без цукру?

                           - Ну... Мені подобається, я люблю таку.

                           - А я більше солодке люблю...

                  - Хто тут  солодке любить? _ вмішались у нашу розмову  двоє хлопців. Вони були високого росту й спортивної тілобудови. Один з них чорнявий з короткою стрижкою, одягнений звичайно у форму інституту, яка складалась із світло-сірої сорочки,  на короткий рукав, синя краватка, синіх штанів й піджака з емблемою університету. Другий русявий з модною зачіскою й з окулярах в чорній оправі. Одягнений у те саме тільки сорочка була біла. Блондин весело посміхався, й з цікавістю розглядав Каріну, інший тримав піднос з двома чашками та тарілочку з чотирьма еклерами.

                    - Дивлячись хто має десерт, то й так усе зрозуміло _ байдуже відповіла Каріна.

                   - Ми, як побачили вас, то руки самі потягнулися за ним _ посміхаючись відповів блондин.

                   -  А що ми схожі на кислих лимонів? Чи ми домашні тваринки, щоб нас годувати?

                - Ну на яку тваринку ви асоціюєтесь, я зможу уже сказати після того, як ми познайомимось й поспілкуємось _ знайшовся, що відповісти хлопець. 

Я рідко коли втручалася в такі перепалки Каріни, й цього разу теж вирішила промовчати. Попиваючи каву я очікувала коли це нарешті закінчиться.

                - А я тобі й без знайомства скажу на кого ви схожі _ насмішливо промовила дівчина.

             - Ви " баранці " такіж уперті й туподоходячі, хоча дивлячись на те, що ви ще досі учитесь тут, то " недобаранці" вам підходить більше _ випалила подруга.

                - Це не упертість, це звичайна спроба попити каву у хорошій компанії...

      Тим часом брюнет розклав посуд на столик й почав пити зі своєї чашки, поки ті двоє сперечалися.

               - Будеш? _ прошепотів хлопець нахилившись до мене з тістечком. В ніс мені ударив знайомий запах хвої й чебрецю. Такими духами користувався лише мій батько. Йому мама привезла з Болгарії, коли вони були там у відпустці. Минуле нахлинало на мене болісно...

            - Дякую! _ посміхнулась я йому.

            - Мене Данило звати, а тебе? _ посміхнувся брюнет у відповідь.

Ох ця посмішка... про неї можна написати окрему історію... здається я зависла.

             - Еммм... Олеся... _ відводячи погляд, пром'ямлила я, бліііін..

               - А...ти говорила, що мучне не їси? _ з великим обуренням перебила мене Каріна.

             - А я й не буду, і ви уже не встигнете, дзвінок через три хвилини, хутчіш йдемо, а то на пару запізнемось.