Незнайомець...

Добре коли є та людина, яка може піклуватися про тебе і ця людина є єдиною, найріднішою. Ця думка ніби оберігала мене від страшного сну, тому спала я спокійно й без сновидінь. Ранком я пробудилась від якогось не зрозумілого шуму на кухні. Одягнувшись я вирішила подивитися, що там трапилося. Ну звичайно - це була моя бабуля! Вона стояла біля плити та щось готувала.

           - Доброго ранку ба! 

           - Доброго моя мила! _ відповіла мені теплою усмішкою вона.

          - Яку смакоту готуєш?

        - Твої улюблені сирники з кінзою на пару, тільки ось сметана прокисла. Тож доню піди, будь добра, купи свіженьку! 

        - Уже іду ба!

Я швидко одягнула на себе чорні  джинси й гольф, білий вальорний пуховик з капюшоном й білі зимові кеди на широкій плюшевій липучці. Я швиденько збігла сходами у долину, ліфтом користуюся дуже рідко, по потребі. Бо коли ти живеш на третьому поверсі, ходити й не важко й корисно. Найближчий магазинчик знаходився буквально десь триста метрів від мого дому. В середині був дуже красивий селянський інтер'єр. Усі овочі та фрукти лежали в плетаних корзинах, а кожний відділ був оформлений плетеним з рогози плотиком. Я вибрала сметану, банани й насіння соняшнику та пішла на касу. За касою сиділа завжди усміхнена  молода жінка - Валентина років тридцяти. Й враховуючи, що на годиннику дев'ята а день недільний, люди були й було доволі гамірно. На перед мене стояв високий широкоплечий хлопчина у коричневій шкіряні куртці з меховим воротником. А запах, блін, як можна пахнути так? Аж мурашки по шкірі... й мурашки уже пішли й мені другий раз називають суму покупки...

      - Агов! Дівчино! Ви будете платити?

      - А?!..

      - Берете чи ні? 

      - Вибачте, звичайно буду. Візьміть без решти.

       - Прошу ваш чек. Дякую за покупку! Заходьте!

       - Дякую! _ й що це зі мною? Не знаю.  Мої роздуми перервав телефонний дзвінок.

        - Алло, я слухаю! О привіт Карін, де пропадала?

      - Привіт подруго! Їздила до батька на роботу, у них там іноземні гості приїжали, ось я в двох сторонній особі була перекладачем. 

       - Клас! Ти молодець!

      - Ти знаєш... Мені так сподобалось, ніби потрапила в свою стихію. А гості були з Норвегії... тож уявляєш їм сподобалося мій стиль перекладання. Виявляється у них був свій перекладач. І він мене дуже хвалив. Казав, що інші при перекладі допускаються не тільки своїми, але й чужих помилок.  А я не зробила жодної! Тож ... Тааа-даам!.. мене після навчання запросили проходити стажування у них, з подальшим наданням роботи. І ти знаєш, що? _ тихо спитала подруга, тягнучи інтригу.

          - Що?.. Ти відмовилась?.. 

          - Та ні! Звичайно ні, я запропонувала їм, що їхні лави можуть поповнитися іще на одного стажера. Й розповіла їм за тебе, яка ти класна. І ... Ура-а-а-а! Вони погодилися!

        - Як? Як тобі це вдалося? _ сказати що я була шокована, то не сказати нічого. Я слухала її мелодійний голос та веселий сміх, й не могла прийти до себе. Норвегія .. це велика перспектива й досвід, для будь-якого студента, та що там грішити, навіть для викладача це дуже перспективна пропозиція. 

     За цими роздумами я й не замітила, як стою на пішохідній смузі напроти мого дому...  І прямо на мене зліва жене автомобіль. Чую у трубці "ало, ти тут?" й гублюсь....Враз мене чиїсь сильні руки просто рванули назад притиснувши мене до свого кам'яного тіла. Блін! мене зараз могла збити машина... Й мене щойно врятувати... Й зараз, той хтось, почне кричати про мою неуважність... Але на томість я почула, схвильований чоловічий голос.

          - Дівчино, ви як?

 У вас було колись таке, що від одного дотику чи голосу мурашки по шкірі? А у мене щойно було, немов током... 

 Так.. якщо я зараз щось не відповім, то він подумає, що у мене приступ... або ще чогось інше. Ой!.. він мене, що? нюхає!? Я що від мене погано пахне, чи він дикун? 

      - Зі мною усе добре, відпустіть _ спробувала вирватись з ціпкого захвату, крутнулась й опинилася прямісінько перед його лицем. І знаєте що? Він мене відпускає, і я втрачаю рівновагу майже плюхаюсь на асфальт. Ось це саме майже, бо він знову мене перехопив буквально в останню мить. Коли моя п'ята точка мала зустрітися з твердою поверхнею брудної бруківки.

       - Вибачте, я не мав цього робити. Ви певно дуже перелякалися? З вами усе добре? _ лагідно з легкою охрипрістю відповів незнайомець. Піднімаю свій погляд на лице хлопця, а там... там дуже красиві зелені очі з густими чорними віями - брюнет з гарною зачіскою на голові. Злегка овальне лице, ніс правильної форми, губи красиві, виразні, брови рівними смужками прикрашали невисоке чоло в легких ледь помітних зморшках. Вдягнений у те саме, щой і хлопець в магазині, тобто це та сама людина? З таким привабливим для мене запахом. Так ... здається я задивилась... кхим-кхии.

        - Це ви вибачте.. мм.. я дійсно злякалась й повелася не зовсім коректно з вами. Тож... мабуть подякую вам... Ви мій рятівник. _ блін як стидно, промайнуло мені в голові, але як приємно у його обіймах. Точніше в обіймах не знайомої  мені людини - хлопця..  Ну так, друге моє Я, як завжди - на п'ять балів.

         - А давайте я вам пакет допоможу донести... Схоже ми в одному будинку живем, тож нам по дорозі.

        - Ну... добре... враз нам по дорозі..