Небажані гості, часті гості...

             - Не пригадую, щоб ти стільки колись готувала, ба ми це все не з'їмо? _ зайшовши на кухню наступного дня, я побачила на столі салат зі свіжих овочів, сирну запіканку, пюре з картоплі, а на сковорідці досмажувались курячі відбивні. 

           - А до нас зараз на сніданок Андрій прийде, якраз з нічного чергування. А то минулого разу, якось негарно получилось, одні тільки сирники, хлопець навіть не наївся.

         - Ба, послухай, ми не повинні його кликати кожного разу на сніданок й годувати. Він цілком самостійна людина, яка здатна сама прохарчуватись у себе в дома. Ти ж не думаєш, що лікарі у наш час мало отримують зарплати? _ виказала свою думку я.

         - Олеся, я не розумію тебе, тобі не спадало на думку, що людині, яка тобі допомогла потрібно віддячити? Тим більше я стільки продуктів з собою привезла, що якщо їх не використати, вони зіпсуються. А так ми і людині віддячемо, й продукти спихнемо.

        - А що не можна ці продукти спихнути, без їхнього приготування? Як на мене також хороша віддяка.

        - Відколи тобі жалко їжі, ти ж не такого виховання. О, дзвонять, йди відкривай, гість прийшов.

Блін! І як з нею поспориш? Тож зустрічати гостя, прийшлось йти мені. В рожевих спортивних штанах й у білій вільні фудболці з надписом " Любов, як алфавіт ". 

 На порозі стояв він, усміхнений з пакетом у руці. Одягнений у чорну балонову куртку, й у чорних джинсах, й таких самих кросовках.

       - Привіт!... Мене тут твоя бабуся в гості запросила, ось.. візьми _  подав мені кульок з бананами.

      - Ну якщо ти проти, то я піду.. скажеш, що я щиро вдячний за запрошення, але у мене терміновий виклик, тож я прошу вибачення.

Він хвилювався, і це було помітно, блін бабуся засмутиться, та й наготовила стільки що...

        - Та ні, що ти.. заходи, враз запросила, то небудем її засмучувати. _ видавила я із себе усмішку.

         - А... ну, якщо так.. то тоді добре.. я радий, що тебе це не обтяжує. 

"О, ти не обтяжуєш, ти мене бентежиш", подумала я, ну як можна не спати цілу ніч, й всерівно виглядати так привабливо? А вигляд ззаду... широкоплечий, накачений.. ну блін, неможливо не дивитись. Ну, якщо я спалюсь зараз на розглядуванні, то собі цього не пробачу.

Ми гарно провели час, який пройшов не замітно для усіх нас. Андрій розказував цікаві історії, й смішні випадки, які траплялись на його роботі. Бабуля запитувала про комунікації  міських лікарень й порівнювала їх з сільською. Добре поснідавши, Андрій потякував й попросив мене його провести.

              -  Вибач, якщо я тобі надокучаю, якщо чесно, то коли твоя бабуся запросила мене зайти сьогодні зайти після зміни на сніданок , я не хотів  походжуватись. Але  знаючи, що таким чином знову  зможу побачити тебе, я погодився _ сказати, що я була здивована, це не сказати нічого.

            - Послухай.. топто...мм.... Андрiю... розумiэш ти.. ну цей....мм..

            - Зачекай... Олесь _ зупинив вiн мiй не зрозумiлий потiк слiв.

         - Не говори менi ще нiчого.. Олеся, ти менi  подобаєшся, це правда. I я дуже надiюся, що я тобi також симпатизую?

          - Я не заперечую.. Ти менi справдi симпатичний _ тихо сказала я.

          - Фух! Ну ось одна проблемка вiдпала сама по собi. Олесь, давай сьогоднi ввечерi пiдем погуляєм, поспiлкуємось. Хоча не так... Я запрошую тебе сьогоднi вечером пiти прогулятися зi мною, якщо ти не заперечуєш. Пiдеш? _ вiн хвилювався, це було дуже замiтно й одночас приємно й трiшки смiшно, адже вiн явно старший за мене.

           - Гаразд, я пiду. Давай бiля пiд'īзду в шостiй.

           - Дякую!.. Тобто.. я буду тебе чекати. 

Час промайнув дуже швидко. I коли на вулицi зимовий день, то це зовсiм не дивно. А ще, такi днi дуже холоднi, вiтрянi та сирi. Я просидiла за комп'ютером значний час. Писати доповiдь, про культуру й звичаï слов'янського народу та iще й нiмецькою мовою - той iще кайф. Вiд одного кроку до головного болю, врятував телефонний дзвiнок Карiни.

          - Ало! Привiт!

          - Привiт подруго! Як ти? _ защебетала вона.

          - Та усе наче добре,...

          - Слухай, я чого дзвоню _ перешла вона вiдразу до справи.

          - До мене тепер наша староста дзвонила, до речi, просила й тобi передати, що пiсля завтра у нас в iнститутi буде проводитись перед новорiчний корпоратив. Й так, як у нас будуть iноземнi студенти, наший ректор наполягав на явцi нашоï групи. Тож я завтра буду у тебе, ïдем по магазинах за сукнями. 

          - Чекай, а сукнi навiщо, це що обов'язково?!

          - Звичайно, ми ж не будем у формах йти, а у вечiрніх сукнях. Й доводжу до твоєï бiлокуроï голiвки, ми повиннi там бути просто найкрасивiшими.

          - Гаразд, зiзвонимось завтра, а то менi iще на побачення зараз йти.

         - Хто вiн? _ з великою зацiкавленiстю, запитала подруга? 

         - Я його знаю? Це хтось з нашого потоку? 

         - Та нi... Давай я тобi потiм усе розповiм.

         - З усiма деталями.

         - Окей! _ засмiялась я, й вiдключила телефон. Так, одягатися, а то час пiджимає.