Шопінг...

• Мене розбудив дзвінок у дверях. Цікаво, це хто так рано прийшов? Чи  це я так довго сплю? Я швиденько встала з ліжка, накинувши поверх довгої майки, плюшевий халат. Відкривши двері я почула приглушені голоси у коридорі. Це була бабуся й моя подруга? Блін, я ж зовсім забула, що сьогодні обіцяла Каріні піти з нею по магазинах, щоб купити плаття.
• - Доброго ранку ба!   _ Обняла я свою бабусю.
• - Привіт Карін, ти чого так рано? Не спиться? _ пожартувала я.
• - Привіт соню! Спиться тут лише тобі, а зараз уже десята година. Я тут лечу до неї, думаю, що вона в повній бойовій готовності на мене чекає, а виходить зовсім таки не чекаєш! _ обурливо протараторила вона.
• - Дівчатка, тільки не сваріться, ходіть краще на кухню, я печиво спекла, з чаєм чи кавою поп'ємо. _ вмішалася бабуся. Й ми двоє рядком пішли на кухню.
• - Це дуже смачно, дякую вам! _ сказала подруга.
• - Дякую, це з рисового борошна.  _ посміхнулася бабуся.
• - Так дай мені п'ятнадцять хвилин, й можемо рушати.
• - А куди ви дівчатка йдете ? _ поцікавилась бабуся допиваючи свій чай.
• - А ми з Олесею йдемо купляти плаття до новорічного корпоративу в інституті.
• - Ясненько, тоді удачі вам дівчатка.
• - Дякую.

Я швиденько прийняла душ, висушивши волосся, зачесала у високий хвіст. 

• Одягнула білий гольф й довгий джинсовий сарафан голубого коляру на одному паску через плече. Чудово, якраз буде пасувати до моїх улюблених білих кедів. Каріна натомість була в фіалковому платті, вище коліна, з білими манжетами. В чорних колготах та чорних чобітках до колін. З чорною короткою шубкою вона виглядала дуже ефектною й красивою. А її рижо-вогняне волосся було заплетено в вільну косу на бік, й найголовніше майже без косметики, чому й сподобалась моїй бабусі....
•  
• -  Дуже правильно обрати вечірнє плаття, аби поєднання кольорів, фасон, міра відкритого тіла виглядало ідеальним не лише ззовні а й всередині. Я хочу, щоб було у ньому комфортно, щоб давало змогу поводитись природньо та вільно. Одним словом  відчувати себе на висоті й викликати заворожуючий ефект.
• - Ого, я незнала, що ти так добре розумієшся в цьому - сказала Каріна.
• - А що ви ще можете розказати про одяг? _ почувся чоловічий голос з боку. Очима ми натрапили на дорого одягнутого шатена, підтягнутої статури. Він сидів на диванчику попиваючи каву, тому ми відразу ненадали ніякого значення, думавши, що це простий покупець, як і ми.
• - Ну одяг має бути , як на кожню жінку створений. Бути вміру привабливим, стриманим та вигідно відкривати всі переваги фігури.
• - Ввау! Ви просто шикарні! _ прокоментував почуте незнайомець.
• - Скажіть ви раніше не працювали часом в таких магазинах? У вас неймовірний , я б навіть сказав, творчий підхід з вибором одягу.
• - Ні, ніколи _ якось зніяковіло відповіла я.
• - Мені не віриться, у вас явно великий професіональний досвід, навіть не дивлячись на ваші юні роки.
• - Шановний, а ви власне хто? І хто ви там не був, не заважайте нам! Це, по-перше, зовсім не гарно, а по-друге у вашому віці перебивати інших зовсім не культурно. _ перебила подруга злегка нав'язливого чоловіка. Від чого у нього брови поповзли вверх.
• - О, а вам панянко в рот палець не клади, ви завжди такі красномовні й не стримані? _ посміхнувся чоловік, пожираючи очима подругу.
• - І не клади, бо відкушу! _ рявкнула вона в гніві.
• Злегка розгубившись такою віддачою дівчини, він звернувся уже до нас двох.
• - Я дико перепрошую, що не приставився. Мене звати Артур, я гендеректор й співласник мережі магазинів дизайнерського одягу, включаючи й цей. І завжди хочу, щоб у мене працювали талановиті й справжні майстри й у своїй справі люди, від чого залежить процвітання бізнесу.
• Я з подиву здається привідкрила рот і навіть трохи стидно стало через нестриманість Каріни.
• - Я б дуже хотів бачити вас у якості консультанта. _ це він звертася до мене.
• - Ви хочете, щоб я працювала у вас, але я студентка й у мене денна форма навчання. Тож я не можу вам підходити.
• -  Я хочу переконати вас у зворотньому. Так, як ви описували одяг своїй подрузі, незможе ні один консультат з цього магазину. Й чого гріха таїти, мені й самому  захотілось купити те, що б ви запропонували. Візьміть мою візитку, якщо ви згодетесь, то я підберу вам такий графік, який буде для вас зручний. Повірте, ви перша, кого я вмовляю.
• - Дякую....
• - Чи можу я дізнатися ваше ім'я?
• - Олеся.
• - Жанна! _ покликав він адміністратора.
• - Так Артур Деамідович! _ до нас підійшла не високого росту шатенка.
• - Сукні, які виберуть ці панянки оформете під нуль. _ рівним тоном сказав чоловік.
• Дівчина явно здивувалася, але заперечити не посміла.
• - Буде зроблено Артур Деамідович. _ прощебетала дівчина й відійшла до нових клієнтів.
• - Ми взмозі самі оплатити свою покупку _ прошипіла подруга.
• - Це від мене подарунок _ спокійно допиваючи каву сказав той.
• - Але можна розплатитись тобі й по іншому _ з ухмилкою сказав той.
• Каріна одним махом перетнула відстань між ними й вилила каву прямо на білосніжну сорочку Артура. Темне п'ятно моментально розтеклося по тканині.
• - А це тобі від мене - подарунок. Шкірся далі а нам пора _ взявши мене за руку швидко продефілювала до виходу.

                 - Дура! Ти хоча знаєш, що тобі за це буде? _ зло вигукнув чоловік підхопившись з диванчика. Каріна зупинилась й обернувшись до нього, сказала.

             - Знаю... букет білих троянд, як вибачення. Де живу дізнаєшся сам, як і узнаєш хто мій батько. Й доречі... подаруй собі нову сорочку, а то бридко дивитись. 

З тими словами ми вийшли й направились до машини. На вулиці почав падати сніг, повіяло морозним вітром. Люди зябко ходили кожен у своїх справах, ще більше кутаючи у свій верхній одяг.