Корпоратив..(продовженням 2 )

 - Знаєте Олесь ... вчити усе це уже немає часу бо нам уже пора зустрічати гостей. Тож будем імпровізувати.

    - Можна хоч прочитати? _ спитала я.

    - Так прошу, якщо вам це якось допоможе

    -  Мені сам зміст потрібен.

Гостей ми зустріли добре, усі були задоволені прийомом. Спілкування з ними було одне задоволення. Це на перший погляд культурні люди, не пихаті. У групі був декан та ректор, а цілком група складалася з трьох дівчат - Міа, Лені, Емілія та п'ятеро хлопців - Адріан, Іден, Бен, Мілан, Дірк. Ці студенти були з різних інститутів, тому й знайомилися один з одним тільки тут.

 Коли з офіційною частиною було покінчено, розпочалась розважайна програма, танці та фуршет. Що мені подобалося тут, то це що усі поводились вільно, й тим саме ніхто не напрягав. 

Каріна стояла поруч з келихом гранатового соку, й  повільно покачувалася в такт музики. На неї дивились не мало чоловічої автидорії, вона явно була дуже привабливою дівчиною з хорошою підтягнутою фігурою, якій би позаздрила кожна друга дівчина на св'яті. Крайом зору  я побачила, як в нашу сторону наближається Даниїл з блондином. Одягнені вони були.... ну дуже.... коротче - в одного чорні джинси, біла фудболка та чорний піджак, який був розсдібнутий й стояв по фігурі. По класній чоловічій фігурі.  Його волосся замітно відросло, що робило його ще гарнішим.

А у блондина був сірий костюм  під яким була.. фіолетова сорочка? Це дуже сміле поїднання й однозначно треш у моді. Його платинове волосся стояло в звабливому безпорядку, а окуляри в чорній оправі надавали образу саме ту ізюминку, яка йому справді личила.

        - Привіт красотки! _ весело привітався блондин. Блін.. як же його звати? 

       - О! Кого-кого, а вашу парочку я точно не очікувала тут бачити. _ відповіла Каріна. 

     - Не зрозумів... А це чому ж? 

   - Бо таким  первісним людям, як ви - тут не місце, не знаходиш? _ Від цієї фрази у хлопців брови від подиву злетіли у вверх. Вони явно не таке очікували почути, та ще після перемир'я, як це назвав Данило.

          - Блін! Тобі що знову зайшло? Відразу видно, що у тебе не до тра... _ останнє слово, явно не культурне, він не встиг договорити. 

Каріна миттєво зробила хук лівою й вліпила по фізіономії блондинчика. Він не сподівався... й не лише він. Я з Данилом стояла поруч з відкритим ротом й кліпаючими очима. Такою її я ще не бачила, вона була зла й то дуже. 

        - Опля-я! Нічогенький таки собі ударчик! _ присвиснув Данил. 

Тим часом події розвивалися явно не по сценарію й дуже швидко. Блондин утер тріснуту губу пальцем.  Пробормотав собі під ніс слово "с...ч...а", й зхопивши її за руки закрутив їх за її спину, рвонув дівоче тіло на себе - вп'явся в її рот поцілунком. 

 Данил розплівся в посмішці, а  я й досі не могла закрити від подиву рот. Я не почула, що шепнув їй блондин, розірвавши поцілунок, але вона прикривши очі легенько кивнула головою. Відпустивши її руки хлопець звернувся до свого друга:

       - Данил, ходи щось випити візьмем!  Дівчата не скучайте, зараз будем.

   - Вав! Чувак, це що щойно було? Я аж прифігів!

     - Відвали, не твого розуму діло! _ відмахнувся той відходячи далі від ошерешеної мене...

      Я глянула в бік подруги, вона від злості кусала губи, а її погляд.... блін, таким поглядом можна вбити... і то не один раз.

            - Карін! Що то щойно було? _ обережно і спокійно запитала я.

          - Задушу гада! Ні! Вб'ю! _ закіпіла Каріна.

       - Заспокійся, а то на нас зараз стануть люди озиратися. Давай присядемо краще.

У залі було розташовано багато м'яких диванчиків, багато з них пустували. Я вирішила присісти з подругою, щоб вона могла хоч трохи розслабитись й заспокоїтись.

      - Та я заспокоюсь, коли того козла накажу. Ти представляєш, він зрозумів, що я йому в пах хочу коліном врізати. І пригрозив,  щоб я й не думала цього зробити бо залишусь без сукні. Блін!... Я бачу, що з ним треба по іншому... і вже знаю як.

      - Ой Карін, я уже не знаю, що тобі на те сказати.... Ти ж бачиш, що  ти йому подобаєшся, й він наполегливо хоче з тобою здружитися. А ти замість того, щоб відверто поговорити з ним про це, чіпаєшся за кожне слово.

      - Та я не можу з ним нормально поговорити. Він бісить, й весь час мене із себе виволить. Ось скажи як?

      - Ну Карін!... Добре... Це все із-за того хлопця? Через Артура... та? _ здається я попала в точку, від цих слів подруга помінялася в лиці. Замість злості, прийшов сум, а у очах блиснув відчай. 

       - Каріна, ти мусиш туди поїхати... до нього поїхати. І якщо ви ще досі хоч щось відчуваєте один до одного, то відразу все стане на свої місця. Повір, після розмови з ним тобі, відразу стане краще.Ти мусиш це зробити.

         - Дякую тобі сонце за підримку! Ти найкраща подруга. - обняла мене вона.

        - Я мене обняти? _ почулося збоку

_________________________                                                 

         - Іден? _ здивовано вимовила я. Хлопець стояв поруч, й посміхався своїми білосніжними зубами. Іден був один з тих гостів, що завітали до нас із Німеччини. Його русяве волосся з білою маліровкою надавала хлопчині звабливості, а пірсинг із срібного колечка у вусі -  якусь ізюминку.

        - Ти що розмовляєш нашою мовою?

       - Так. _ спокійно відповів той.

       - Й чому ти раніше цього не сказав?

       - Ну мені цікаво було, як німецьку знаєте ви... ну і що ви посторонь  за нас говорите також було цікаво почути.

       - То чому тобі й дальше не поприкидатись, й не топати від нас далі підслуховувати чужі думки та розмови? _ вмішалася Каріна.

       - Ви мене трішки не правильно зрозуміли, я розмовляю вашою, но не усе розумію та знаю.  

      - Ну і що ти хочеш, щоб ми тобі безкоштовний курс навчання провели? _ хіхотнула подруга.

     - Е-е.. та ні, я тут навчатись буду.... тож... я хочу з вами дружити й на томість пропоную й свою  дружбу.