Невже це любов або дружній поцілунок.

     - Це якийсь дурдом! _ стомлено сказала я, сильніше кутаючись в шубку. 

Ми вийшли на вулицю по дорозі успішно прихопивши з гардеробної свій верхній одяг. На вулиці посилився снігопад, а сильний вітер пронімав просто до самих кісток. Ну й і погода, подумала я.

      - Ой і не кажи! _ зітхнула Каріна. 

     - Планували повеселитись на корпоративі, а вийшла якась западлянка.

    - Ну так... спочатку роботою запрягли, а потім ні повеселитись ні відпочити не дали.... Тай напої тут фуфлові.... і хлопці.... Знаєш що? _ спитала мене подруга з якоюсь загадкою в очах.

       - Що?

      - А давай у клуб поїдем? Знаю я одну хоромну місцинку, будь кого там не пускають. Поїхали а? Ти ж не залишиш мене в такому стані одну. _ в благальному тоні попросила мене Каріна, не забувши зробити  " очі кота з мультфільму Шрека". 

     - Гаразд, але треба професору сказати про наш ухід.

   - Добренько, я машину прогрівати, а ти сходи... Слухай, а може той Іден маньяк якийсь? _  посміхнулася подруга.

    -  Я тебе прошу Карін! Який з нього маньяк? Ти його бачила?.. Та й ти сама кого хочеш заманьячиш... Ну я пішла, чекай. _  сказала я, махнувши їй рукою, відкриваючи перед собою масивні двері.

У коридорі чулася запальна музика, яка швидко перейшла у повільну. У холі я здала свою шубку в гардероб, й узявши номерок попрямувала на ці звуки. Коли ми з Каріною шли, то наш професор був у залі, надіюсь його швидко там відшукати. Біля входу в зал стояла невеличка групка студентів, які активно про щось розмовляли, раз у раз сміючись. У залі стояла напів темрява, створюючи особливу романтичну обстановку... ну так.. на корпоратив прийшлося розкошилитись, подумала я, але деж я в цій "романтиці" знайду професора? 

       - Олесь! _ хтось крикнув мені на вухо,  зупинивши мене за руку.

Я подивилась на цього сміливця й ним виявився  ніхто інший, як Данил. Він пильно вдивлявся у моє лице, й радісно посміхався.

       - Ти куди пропала? я тебе обшукався вже, й радий, що знайшов.

    - О, по твоїй посмішці замітно. Слухай, ти професора не бачив, мені терміново потрібно _ не 

стала я відповідати на його питання.

    - Ну... він десь дві хвилини тому кудись вийшов із зали, ходімо я допоможу тобі його знайти, й до того ж, мені тобі потрібно дещо сказати.

     - Добре.. ходімо, а своє "дещо" по дорозі розповіш,  мало часу - Каріна чекає.

На це він лиш кивнув й взявши мене за руку, вивів із шумного залу, руку я відпустила. Ми відразу піднялися на другий поверх й повернули у ліве крило, де знаходився кабінет ректорів. Тут світла майже не було, тому прийшлося йти повільно й обережно.

     - Ну й про що ти хотів поговорити? _ спитала я підозріло тихого хлопця, від чого він стиснув мою руку міцніше, та зупинився. 

   - Ти знаєш, що ти мені подобаєшся?...  І це не тільки... я зрозумів, що відчуваю до тебе більше ніж симпатію... й дуже хочу з тобою зустрічатися, ти будеш моєю дівчиною? 

Я від цього почутого зізнання перебувала трішки в шоці. Те, що його слова були щирими, було видно від пильного погляду його увесь цей час розмови. Та тільки відповісти йому взаємністю й давати якусь надію я йому не зможу.. здається серце уже зайняте іншим. Ковтнувши колючий комок у горлі, я вирішила бути з ним чесною й сказати все як є.

         - Дань... ти дуже симпатичний хлопець й мені приємно з тобою спілкуватись. Але я уже зайнята й у мене є уже хлопець... тож крім дружби я нічого не можу тобі запропонувати.. Вибач,... я просто хочу бути з тобою чесною.

Данило підійшов до мене ближче й упер руками в стіну, взявши таким чином мене у кільце. Його важке дихання видавало його злість та хвилювання.

      - Хто він?... Хоча не важливо. Ти скажи тільки , чим він кращий за мене? Я тобі можу усе дати, чого тільки захочеш! _ уже кричав він, я від чого мені стало якось не по собі. Сказати, що я була шокована від його слів - то не сказати нічого. Я не очікувала від нього таке почути.

     - Я що похожа на бідну? Ти вважаєш, що я не забезпечена і мені потрібний багатий хлопець?

    - Я не це мав на увазі, я казав тобі про свою любов та захист. 

Денис дивився на мене так, неначе заглядав в саму душу.

   - Ти що п'яний? _ попробувала його відштовхнути, але де там, легше напевно би гору зрушити з місця чим його тіло.

    - Тільки любов'ю до тебе... _ після цих слів Денис нагнувся й поцілував мене. 

Я намагалася відштовхнути його, але він ще сильніше обійняв й притиснув до свого тіла збільшивши натиск поцілунку, від чого я почала задихатись.

      - Ммм...Яка ж ти солодка... як же довго я цього поцілунку хотів - прошепотів хлопець, відірвавши від моїх губ щоб знов накрити мій рот поцілунком, не давши промовити ні слова.

 Я зрозуміла, що опиратись марно, він явно сильніший за мене. Я просто упустила руки й чекала коли він перерве свій поцілунок. Хоча я не відчувала відрази та і задоволення від поцілунку не отримувала також. Коли він перестав мене цілувати й відпустив, я відійшла від нього й заглянула прямісінько в його очі.

    - Ти мені більше не друг, не підходь до мене. _ зашипіла я на нього.

     - Олеся.. вибач.... я не хотів, щоб це так сталось _  таке враження ніби зі сну розбудився. 

     - Не смій! _ крикнула я.

      - Більше ніколи не смій навіть думати про мене....

   - Що тут трапилось? _ пролунав голос ректора.