Глава 19

Адель

Надворі лютувала зима, але в моїй душі сяяло тепле сонечко. Кожен новий день здавався кращим, ніж попередній. Мій чоловік огортав мене турботою та коханням, а під серцем билося ще одне зовсім крихітне сердечко. Повитуха, яка оглядала мене час від часу, розповідала, що на цій стадії вагітності дитинка за розмірами могла б поміститися в долоню. Я уявляла свою крихітну Дюймовочку і берегла її, як лише могла, розуміючи всю відповідальність і виконуючи всі найменші настанови лікаря. Армель теж літав на крилах щастя в думках про нашого синочка або донечку. Ми вирішили, що нам цілковито байдуже хто народиться, аби дитя лише було здоровим та щасливим. Вагітність Вітелі на пізнішому терміні проходила важче. Її боліла спина, ноги, часто нудило. Леджер раптово проявив себе, як турботливий сім'янин. Вдень він виконував доручення короля, а вночі слідкував за станом дружини, який подекуди погіршувався. Тому й вигляд мав кепський. Ідучи на роботу, маркіз передавав турботу про чорняву ворожку мені. Разом ми доволі весело проживали дні, гадаючи, хто в нас народиться і мріючи чим швидше взяти малюка на руки. Однак, увесь цей час кожен з нас відчував сум по нашій невгамовній Ельзі та її лицарю, що став усім рідним братом. З кожним днем, що їх не було, наші надії на їх примирення лише зростали. А потім мені надійшов один-єдиний лист з коротким змістом. Писалося там наступне: "Знаю: ти хвилюєшся, а в твоєму стані це заборонено. Тому вирішила написати: не турбуйся, зі мною все добре. Навпаки так добре ще й не було ніколи. Арлет передає усім вітання. Пані Анні вже краще, але ми ще трохи погостюємо тут. Цілуй усіх за мене і вклонися батьку. Накажи від мого імені Армелю та Леджеру дбати про вас із Вітелі. Маркізу нашу обнімай за мене. Незабаром побачимося. Цілую. Ельза"...

Зовсім швидко я змусила всіх вивчити цей лист, аж надто фразу: "Зі мною все добре. Навпаки так добре ще й не було ніколи", адже це явно вказувало на те, що вони нарешті помирилися, все з'ясували і повернуться до нас разом, як пара. А там і до весілля не далеко.

За якийсь час Ельза повернулася. Щоправда, лише одна, але ми знали про завдання батька для Арлета. Усією командою намагалися розпитати сестру подробиці їх відносин, але вона, як завжди, ділитися почуттями та спогадами відмовлялася. Її ж усміхнену мовчанку ми вважали хорошим знаком.

Не дивлячись на те, що Ельза не горіла бажанням відкривати деталі своїх стосунків з Арлетом, кожного дня навідувала нас і вислуховувала мої та Вітелі хвилювання та радощі в тім числі про сімейне життя.

Золотоволоса принцеса завжди була дуже бажаним гостем.

У сьогоднішнім візиті я теж не бачила лиха аж до тієї миті, поки не помітила у ній не притаманну дівчині розсіяність та задумливість.

— Армеля немає? — люб'язно запитала вона, присідаючи в крісло біля каміна.

— Немає. Але він має прийти через кілька хвилин. У тебе все добре? — дивувалася я, присідаючи на диван навпроти.

— Маю важливу розмову до вас, люба, — якось підозріло схвильовано промовила вона та відвела погляд, вдаючи, що розглядає багаття.

— Щось сталося?

— Ні, не хвилюйся. Як ти почуваєш себе? Як мій племінничок? — тепер очі Ельзи засяяли, а вона більш не здавалася нереалістичною копією самої себе. У розмовах про дитя забувалися всі проблеми та біди.

— А де моя красуня? — з вітальні почувся ласкавий голос Армеля.

— Ми в спальні, коханий! — відгукнулася я і одразу ж почула кроки, що наближалися. Принц вірно робив, що запитував, адже останнім часом я любила сидіти в дитячій.

— Як сьогодні почувається моє прекрасне дитятко і його чарівна мамуся? — тільки відкриваючи двері, щебетав чоловік. Ельза м'яко посміхнулася і відповіла замість мене:

— Твоє прекрасне дитятко, його чарівна мамуся і навіть неперевершена тітонька почувають себе добре...

— О, Ельзо, ласкаво просимо, — засміявся брюнет і поспішив поцілувати спершу мене, а потім і нашу сестричку.

— Ми чекали на тебе. Неперевершена тітонька має розмову, — кепкувала я, зиркнувши на усміхнену Ельзу. Армель присів поруч зі мною і зацікавлено поглянув на принцесу. Слухати її ідеї та пропозиції він був готовим цілодобово.

Однак, сьогодні ми навіть уявити не могли, що саме доведеться почути.

Зеленоока посміхнулася і цілковито спокійно, наче якусь буденну річ, промовила:

— У мене для вас новина. Я довго думала і вирішила передати право наслідності трону Адель і покинути палац. Ви станете королем та королевою, правитимете двоосібно...

Якщо ви ніколи не відчували ту крайній степінь шоку, коли аж волосся стає дибки, то я не зможу вам його описати, адже це належить до тих речей, які неможливо збагнути лише з розповіді. На кілька секунд запанувала абсолютна мовчанка, лише потім ми з Армелем переглянулися між собою, аби зрозуміти, чи не жартів слухових галюцинацій ми стали жертвами? Ельза хоче передати трон нам? Стривайте, Ельза, яка живе і дихає імперією, яка обожнює бути головною принцесою, яка все про це знає, яку готували з народження правити раптово хоче відректися? Після того, як зупиняла повстання, створювала перевороти і укладала договір з іншими імперіями? Одне з двох: або хворі ми і це всього лише вигадки температури, або сестра збожеволіла.

— Як розумію: мовчання — ознака згоди. Дуже вам дякую. Піду до батька, — з чарівною посмішкою промовила вона і вже хотіла втекти, користуючись нашим шоком, але не тут то було. Від такої новини в моєму чоловіку прокинулася впевненість, якої в ньому й не було ніколи.

— Сядь, де сиділа! Негайно! — гаркнув він, а ми з Ельзою навіть переглянулися з подиву. Міледі скорилася. Армель навис над сестрою і продовжив свою загрозливу тираду: