Коли розквітне лілея 2 або Хай живе королева!

Глава 21 (4)

Наступних три дні були заповненими підготовкою до коронації, а на душі моїй нарешті сяяло сонечко. Я часто згадувала ті години, коли повернувшись від Зачарі у палац, ми з коханим першою справою пішли до нашого будиночку, щоб просто віддатися своїм мріям. Притягнувши мене до себе й палко обійнявши, Арлет дістав заповітну обручку і лагідно повернув її на мій пальчик зі словами:

— Ніколи не знімай її більше, кохана...

— Ніколи не зніму, — обіцяла я та щасливо милувалася такою бажаною і дорогою прикрасою. Потім ми розмістилися на диванчику у вітальні та довго планували своє спільне життя.

Я вимагала від нареченого сина, при чому, щоб він скидався на свого батька, і категорично заявляла, що дівчинку просто не можу народити. Суміш наших характерів — вогненний сплав. Ця дитина зобов'язана бути хлопчиком. Принц сміявся, називав мене своєю маленькою і повчав, що немає більшого щастя, ніж донечка. "Отака тендітна, маленька, товстенька, з солом'яним шовковистим волоссям, сапфіровими очима, які завжди сяють викликом, дуже вперта і нахабна, як її матуся" — шепотів красень, щипаючи мене за талію. Я відповідала, що двох таких він не витримає і несподівано цілувала його обличчя, примовляючи про те, що він повинен мене слухатися. А потім знову змінювала настрій і продовжувала вказувати, що мені необхідний спадкоємець і Арлет просто зобов'язаний його подарувати. Коханий вигинав брову дугою і знову вступав у баталію, нізащо не погоджуючись на сина і ледь не стукав кулаком до столу з словами: "Буде дівчинка!". Хоча ми прекрасно розуміли, що це всього лише жарти, а стать дитини від жодного з нас не залежить. Та й в інших питаннях знаходили привід, щоб посперечатися: наприклад, колір фіранок, розміщення ліжка і інші побутові дурниці. Те, що змушувало моїх сестру та брата ніяково червоніти, ми бурхливо обговорювали і завжди відстоювали кардинально інші точки зору просто для того, щоб трохи повоювати. Крім того я боялася народжувати і хотіла пожити для себе трохи, а золхідець кривився та переконував мене, що через рік я вже буду старою для цього. Хоч насправді він був цілковито зі мною згоден і пізніше запевнив мене, що поспішати з дітьми нам не слід хоча б декілька місяців. Ми активно продумували кожну дрібницю нашого майбутнього, але не для того, щоб слідувати планам. Нам просто було цікаво говорити про це і дуже приємно та весело сперечатися, змагаючись у дотепних словесних зворотах. Так, ми ніколи й не намагалися бути нормальними. Ми були щасливими... А коли настав час повертатися у палац, вирішили навідати маленького Ерні. Прогнали з їх власних покоїв Вітелі та Леджера, мовляв: "Ідіть, відпочиньте від турбот, погуляйте. Не приходьте до ночі загалом", та дбали про малятко, уявляючи його своїм. Ввечері мій коханий розповідав казочку, яку маркіз з радістю слухав, а я співала колискові, оберігаючи його сон. Коли господарі повернулися, знайшли нас сидячими на землі біля ліжечка маленького красунчика, що солодко спав, обнімаючи двома ручками мого пальця.

— Вони такі милі, правда, коханий? — посміхнулася Віті до свого чоловіка.

— Ну як? Впоралися з роллю батьків? Подобається? — тихо засміявся Леджер.

— Дякуйте Арлету, що вмовив мене залишити його вам. Я хотіла забрати до себе. Несила з ним розлучитися! — лагідно шепочу, погладивши крихітну голівку.

— І він вас любить. Дивись, тримає тебе, — зауважила подружка. — Як я розумію, ви вирішили свої проблеми і більше немає недомовок? Ельзо, ти все розказала принцу?

— Так, все, — погоджуюсь.

— Нарешті! Небеса почули мої молитви! — ледь не збудивши маля, вигукнула дівчина. Леджер був солідарним з дружиною. А ми лише тихо засміялися і подякували друзям за підтримку.

— Ми підемо, відпочивайте... Ходімо, кохана, — ніжно звернувся до мене Арлет і, на жаль, він мав рацію. Востаннє поцілувавши Ліана, я піднеслася на ноги і поглянула на подружку:

— Віті, не хвилюйся, все зробили. Покупали, переодягли, нагодували тим, що ти залишила, казочку розказали, пісеньку заспівали. Тобі залишається нічне чергування...

— Молодці які. Іспит пройшли, можете своїх народжувати, — вражено переглянувшись з Леджером, промовила чорнявка.

— Але, граючись у сім'ю, не забудьте, що ви не одружені ще, — засміявся кузен та провів нас до дверей. Він мав рацію. Після такого насиченого дня і прекрасного вечора, важко пам'ятати про якісь там умовності. Але ці умовності були надто важливими принаймні для мене.

Замість власних покоїв, я поспішила до тітоньки, аби про все їй розповісти. Герцогиня вже готувалася до сну, а тому була вкрай здивована такому несподіваному візиту. Втім, я нічого не пояснювала. Я просто з порогу з щасливим сміхом побігла до неї, загорнула її в обійми і ледь не задушила, цілуючи щоку.

— Ельзо, що таке? Що сталося? Ти світишся, наче сонце. Невже помирилися? А, то ось що мали на увазі Віті і Леджер... А що ви в них робили? — трохи здогадувалася тітонька.

— Дбали про Ліана: купали, переодягали, годували, співали, няньчили... А перед тим мріяли про власних в тому будиночку, що я вам розповідала. А ще перед тим я попросила Арлета бути повноправним королем разом зі мною. Я про все йому розповіла, він пробачив, ми довго думали, що робити, а потім я згадала про Зачарі. І ми їздили до неї. І...

— Стривай, люба, повільніше, я не встигаю за тобою! — засміялася герцогиня і всадовила мене на тахту. А потім ми довго розмовляли про життя, про кохання і владу... Тітонька дуже раділа за нас, а від того я сяяла ще більше. А наступного дня король-батько викликав мене до себе, при тому бувши абсолютно проінформованим. — Арлет про все розповів мені: і про те, що ти нарешті сказала йому правду, і про рішення стосовно двоосібного правління... Він просив у мене благословіння дбати про все те, про що роками дбав я. А найперше — про тебе. І я благословив. А тепер і тебе благословляю, доню. Нарешті на моєму серці спокій. Щодо Роберта не хвилюйся. Якщо ваші справи в боротьбі з ворогами затягнуться, заручини залишаться в силі і тебе ніхто не буде видавати за іншого силою. Я ж навмисно тоді налякав вас, аби ви припинили бігати кругами та схопилися за останню можливість бути разом. Як добре, що ви прислухалися до голосу серця...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше