Глава 1 (2)

Не гаючи часу, ми взялися за вивчення всіх наук, що доведеться опанувати дівчатам. Я, як справжня імператриця, вирішила, що найкраще розпочати з теорії, а тому прикликала на допомогу свого вчителя історії. Чоловік мав великий дар. Коли вже він пояснив щось учню, то забути це неможливо. Разом з тим я довела до відому сестри основні відомості про політичні зв'язки і дипломатію нашої імперії, адже у світських бесідах їй знадобляться подібні знання. Запам'ятовування складних слів і різних трюків, які щоденно провертаємо ми із батьком на нарадах та ділових зустрічах для Адель виявилося жахливо складною річчю. Їй дуже не легко давалася політика і все, що було з нею пов'язане, однак вона робила навіть більше своїх можливостей, аби не підвести мене і не осоромитися перед придворними. Ах, моя мила сестричка. Наступні дні здавалися їй пеклом, а проте вона докладала максимальних зусиль, була уважною і покірною ученицею. Щоб не втомлювати принцесу, я вирішила чергувати різні уроки. Так за день ми утрьох з допомогою нашої Вітелі встигали порозмовляти на світські теми, подискутувати про минувшину, поділитися секретами придворної моди, вивчити етикет за столом і закріпити правильну вимову усіх титулів та звертань.Опанувавши шаблонні розмови і правила поведінки з різними гостями, Адель була готовою теоретично і тепер прийшла пора практичної частини наших навчань. У яких стійках потрібно стояти, як правильно ходити, дивитися, посміхатися, кокетувати і подавати руку для поцілунку моя близнючка зрозуміла за лічені миті. А далі розпочалося найцікавіше.
— Кожне свято: бал то чи прийом не може обійтися без танців. Королівський вальс— найважливіший танець, на якому принцеса може не танцювати лише, якщо в неї зламані дві ноги або якщо вона померла, — піджартовувала я, гордо стоячи в центрі Великої зали. Навпроти мене стояла трохи злякана Адель, тримаючи свої руки на поясі, зімкнені у кулачок. Вона намагалася одразу ж демонструвати свої вміння, а коли я хвалила її за це— відбувалося справжнє диво. Адель розквітала посмішкою, сором'язливо опускала очі і старалася з подвоєним натхненням. Дивлячись на неї, я розуміла, що багато втратила, коли змусила себе стати кам'яною.
— Ти вчитимеш мене вальсу? — зітхала вона.
— Я навчу тебе вальсу. У тебе все вийде, — ласкаво посміхалася я і перелічувала різновиди можливих придворних танців, окремо зазначаючи ті, які сестра зобов'язана опанувати найближчим часом.
— Музику! — жестом руки давши сигнал молодим музикантам, я перший раз дозволила сестрі просто послухати мелодію, під яку танцюють королівський вальс.
— Тепер дивися, я танцюватиму з охоронцем, а ти намагайся зловити всі деталі...
— Я можу попросити Вашу Високість про послугу? — раптово підбіг до мене той самий музикант Філіп, якому я колись подарувала брошку золоту лілею і до якого мене жахливо ревнував Арлет.
— Авжеж, — дивуюся я, навіть не уявляючи чого він хоче...
— Я буду щасливий стати в пригоді Вашій Високості і потанцювати з вами. Дозвольте мені допомогти вам...
Не відаючи про біду, я погодилася, бо ж яка різниця хто: Філіп чи якийсь лакей? Це ж просто танець... Музикант зрадів безмежно, а тому як тільки зазвучала мелодія, повів мене у танок. Я зосереджувалася на тому, щоб відтворити рухи вальсу якомога чіткіше, однак для себе зауважила, що юнак був доволі приємним. Він увесь час посміхався і зиркав на мене якимось смичкуватим ніжним поглядом. І чомусь мене не дратувала його нахабність і водночас сором'язливість. Якби забути про те, що між нами прірва соціальної нерівності, то у золхідця дійсно були б причини турбуватися і гніватися. А проте я була принцесою Ельзою і ніколи не забувала подібних речей. Певна особливість королівського вальсу полягала в незвичних кроках і частих прокручуваннях, одне з яких я раптово забажала повторити двічі спеціально для Адель. А тому зупинивши музику і пояснивши що, як і коли грати, я граційно виконала маневр "на біс", як враз перед моїми очима з'явився Арлет. Золхідець виринув, наче з— під землі і легко украв мене в мого партнера, перехопивши мою іншу руку і притягнувши до себе в танцювальну позицію. Оговтавшись від несподіванки, я дзвінко засміялася і зменшила між нами дистанцію, напівобійнявши юнака. Вже по його очах: напівсумних і напіввеселих, я бачила, що принц трохи ображений, трохи пригнічений, а проте з намірами воювати за мене скільки потрібно. Певно, це й найбільше подобалося мені у брюнетові. Він ніколи не здавався і йшов до мети попри всі складнощі. Такого неволею поважати станеш. Дивлячись у ці карі очі тепер, коли вони так близько, я усвідомлювала, що десять Філіпів не можуть прирівнятися до одного мого принца.
— Арлете, ти лише не влаштовуй сцен, добре? — випереджувально промовила я і заторохкотіла: — Я ж не планувала цього і це просто танець. Запрошенню на танець не можна відмовляти хто б то не був. Чуєш, чи ні?
— Але ж я мовчав, Ельзо. З чого ти взяла, що я щось казатиму про це? — ледь усміхнувся принц.
— Хіба я не знаю цього погляду? Мені вже не треба, щоб ти щось казав. Я тебе й так наскрізь бачу, — шепочу йому і раптово зауважую, що музика давно закінчилася, а ми цього й не помітили. З'ясовуючи свої стосунки, продовжували імітувати танець.
— Я тобі вірю... — шепоче він.— Кому віритиму, якщо не тобі? В мене нікого немає окрім тебе...
— Арлете, я тримаю своє слово точно, як і ти своє. Так треба... — знову кажу я і міцно обнімаю юнака, шепочучи в його вухо: — А проте я все одно тобі рада...
Він пригортає мене зовсім міцно, зариваючись обличчям у волосся. Важко зітхає, бо вже починає ненавидіти цю комедію, де ми зобов'язані грати байдужість. Потім відпускає і за руку підводить до наших друзів. Армель та Леджер також на місці, а тому легким помахом руки я відпускаю лакеїв. У всіх нас тепер є кращі пари...
— Армелю, Леджере, як чудово, що ви вирішили навідати нас! — ще здалеку посміхаюся братикам і міцно обнімаю кожного з них. Через наші уроки ми вже не бачилися кілька днів і я дійсно скучила.
— Ми вирішили, що вам потрібна допомога... — приобійнявши Вітелі за плечі, промовив кузен.
— І ми надіємося, що ви її приймете. Бо без вас нам... — продовжив думку друга Армель і скривився, демонструючи наскільки погано їм без нас. Я засміялася, однією рукою обійнявши його, та впевнено мовила:
— Дівчатка, приймаємо допомогу?
— Якщо такі лицарі хочуть допомогти, то чому ж не погодитися? — сміялася чорнява, схиливши голову на плече свого майбутнього чоловіка. Адель лише сором'язливо зиркала на юнаків, розуміючи, що відтреновувати рухи вальсу їй доведеться із справжніми професіоналами.
— Отже, вирішено. Ласкаво просимо в команду, мої прекрасні лицарі, за однієї... Ні. За двох умов я готова вас прийняти: перша— ніколи ні з кого не кепкувати, хіба що один з одного. І друга— слухатися мене і виконувати першу умову... Готуємо танцювальну частину свята. На черзі в нас королівський вальс. Розіб'ємося на пари і потренуємо насамперед кроки та рухи в повільному темпі. Леджере, твоя панна при тобі. Вас сам Господь заручив. Ну а ми... Я думаю, що все очевидно. Одного разу ми вже поділилися, не зраджуймо славної традиції, — з посмішкою командувала я.
— Тобто я з принцесою Адель, а ти з Арлетом? — про людське око перепитав Армель.
— Авжеж. Якщо моя сестра не проти?
— Що ти! Як ти скажеш, Ельзо. Я згодна, — лагідно посміхалася та і зиркала на свого партнера.
— Чудово... Я тебе не змушую, люба. Але ви ж маєте розуміти, дівчатка, що Арлета я вам не віддам. Надто сильно люблю, щоб ділитися. Ви не вмієте так вправно віддавлювати ноги, а я не можу допустити, щоб мій улюблений принц нудьгував під час танцю... — жартувала я, ловлячи на собі ніжні усміхнені погляди самого ж винуватця веселощів. Він добре знав, що я це все кажу, аби зруйнувати напруженість атмосфери і розслабити Адель. Однак, все одно оцінював мою прихильність і ставив собі на рахунок ще одну перемогу над гоноровою принцесою. Все ж "приручити" мене вдавалося лише йому і то непосильним залицяльництвом, а іноді нахабством, що змінювалося на ніжність, щирість та підтримку. А проте було в ньому щось таке, що змушувало моє серце битися швидше. І я любила його саме за це. Та й не тільки...
— Ти така турботлива до мене, моя міледі. Але знай, що я й сам ніколи б не став танцювати з ними. Серце не витримує розлуки з моєю королевою, — повним сарказму голосом відповідав мені юнак. Ми знову просто грали ролі і навмисно знущалися одне з одного, маскуючи цим справжність слів. Друзі також не мають знати. Поки хай не знають...
Ставши в пари, я зауважила основні позиції рук, тіла, голови, м'якість дотиків і інші правила, демонструючи все на собі й своєму партнеру, що, на диво, слухняно виконував усі прохання. Юнаки взагалі дуже відповідально підійшли до нашого заняття і мені не доводилося безперестанку гамувати їх жарти. Присутність Армеля також позитивно впливала на Адель, оскільки моя чарівна сестра не могла дозволити собі впасти обличчям у бруд і тому старалася з усіх сил. Блакитноокий брюнет її підтримував, допомагав і подекуди захищав від мене. Загалом ця атмосфера зближувала нас усіх, ми ставали справжньою командою. До пари Леджера та Вітелі зауважень у мене не було. Відсутність техніки танцю вони замінювали закоханими поглядами, а тому я пробачала їм усі дрібні помилки. Навіть пробачала Арлету, котрий іноді не встигав зреагувати на мої слова і не завжди вчасно повторював ті чи інші рухи, через що ми часто зіштовхувалися і підкошували одне одного.
— Ти що, п'яний? — жартома запитувала я, а золхідець лише добродушно відповідав:
— Авжеж. Твоя краса п'янкіша за вино.
— Який ти милий, — ніжно зазначала я, а той лише вибухав сміхом, бо завжди дивувався з цієї моєї фрази. Загалом з горем пополам ми вивчили королівський вальс і кілька разів відрепетирували його від самісінького початку до останнього поклону.
— Прекрасно! Останній раз я дуже прискіпливо слідкувала за тобою, рідна. Це було ідеально! Святі небеса, чому ж я не вмію так гарно танцювати?! — голосила я, а мої друзі заливалися сміхом.
— Ти — найкраща! — шепотіла Адель, обіймаючи мене, бо дуже цінувала безпосередність у людях, а в мені тієї риси вистачило б на десятьох. Крім того сестричка раділа, що хоч танці їй даються легко, навідміну від політики.
— А тепер вихід... На всіх святах, балах і урочистостях про вихід принцеси оголошує лакей. Як правильно вийти до народу— це ціла наука. Ходімо, я покажу тобі... Дивись уважно... — з цими словами я піднялася на головні сходи Великої зали і гордо стала на верхній сходинці.— Лакей каже: "Увага! Її Високість принцеса Адель Ендаласійська!". Ти виходиш сюди, зупиняєшся і гордим поглядом окидаєш залу, щоб всі одразу зрозуміли хто головний. Навіть якщо це не твоє свято, а ти лише гостя, мусиш виглядати ефектно. Зверху можеш знайти когось очима, посміхнутися йому, тим самим виявивши свою прихильність. Рекомендую на перших прийомах завжди шукати очима короля або Армеля. Тому що король— це батько, він на троні, його легко побачити. А Армель— своя людина і він подаватиме тобі руку, тому стоятиме під сходами. Отже, ти також завжди знатимеш, де його шукати. Стоїш тут всього кілька секунд і при цьому обов'язково широко чарівно посміхаєшся. А далі граційно та дуже легко торкаєшся рукою поруччя і повільно гордо спускаєшся сходами. Насправді це дуже складно, бо на тобі жахливо незручна сукня з довжелезним шлейфом, котрий плутається попід ногами. Тебе тисне корсет, корона закріплена не надійно, але все це не мають побачити присутні. А вони будуть прискіпливими. Ти не дивишся під ноги, але змушуєш себе відчувати сходи. Найголовніше— не впасти. Повір, що спускатися із цих сходів— мій головний страх на всіх святах. Більше там немає чого боятися. Дивися, Адель, ось ти дійшла до цієї сходинки. Тут тебе неодмінно зустрічатиме лицар, який може бути твоїм братом, нареченим, чоловіком або наближеним. Це все частина традиції. Він ступає на першу сходинку і подає тобі руку. Ти зосереджуєш погляд на його обличчі, обов'язково посміхаєшся, легесенько подаєш отак руку і спускаєшся в залу. Розкішно...
— Неймовірно! — вражено посміхнулася світловолоса.
— Давай разом... — з цими словами я відпустила Арлета, котрий подавав мені руку, і побігла уверх сходами. Сестричка одразу ж наздогнала мене. Трохи хвилюючись, вона стала на верхню сходинку по одну сторону поруччя, Я — по іншу.
— Це все так важко. А ти будеш зі мною тут на святі? Ми разом спускатимемося? — з надією питала вона.
— Не хвилюйся. Звісно, я буду поруч... Давай, ось нас оголосили... Що ти робиш? Правильно, дуже гарний погляд, Армеля знайшла, так, тепер ходімо...
Під вказівки моя неймовірно розумна близнючка повторила мій подвиг і чарівно спустилася зі сходів синхронно зі мною. У мить, коли мій названий брат простягнув їй руку, я особливо уважно слідкувала за цієї важливою миттю, навіть не помічаючи того, як Арлет намагається зловити мою власну кисть, котрою я розмахувала у повітрі, розмовляючи з сестрою:
— Елегантно подаєш руку, дивишся в обличчя та посміхаєшся. А тепер спускаєшся у залу. Ой, матінко! — слідкуючи за Адель, я втратила пильність до себе. Не розумію чи то я стала на поділ сукні, чи просто не побачила наступного сходика, але коли зробила крок, не зуміла знайти опору, через що з криком полетіла на Арлета. Золхідець вже має досвід, оскільки ловити мене звідусіль доводилося не одноразово, проте цього разу він навіть розгубився. Підхопити падаючу принцесу красень встиг, а от сам ледь утримався на ногах. Я опам'яталася вже в його теплих обіймах. Зрозуміла, що ногами землі майже не торкаюся, коли усвідомила, що моя щока міцно притиснена до щоки бравого героя, а різниця наших зростів цього б ніяк не дозволила. Юнак тремтів від несподіванки і напруги, але це не завадило йому розпочати жартувати вже з тієї миті, як обережно опустив мене на паркет:
— Пташечко, ти в порядку? — турботливо запитував він, а я лише посміхнулася:
— Дякую. Тобі ще не набридло постійно мене ловити?
— Ні, це добре тримає в формі, — відповідає брюнет, цілуючи моє волосся. Таки злякався несподіванки. Я врешті докладаю зусиль, аби опанувати себе, після чого посміхаюся не менш переляканій сестричці:
— Щойно ти бачила, Адель, як робити не слід. Ніколи не лови гав, не повторяй моїх помилок. І завжди обирай тих, хто тебе зловить... От чому Арлет: він завжди ловить.
— Мені вже страшно... Я не хочу балу, нічого не хочу, — нахмурено прошепотіла білявка.
— Дурниці! Це не страшно. Страшно— це коли я вишу по ту сторону тераси, а моя рука, за яку Арлет устиг схопити, вислизає з його пальців. І я розумію, що це вже все, але жити хочеться. Ось тоді страшно. Все інше— це не страшно. Він не любить, коли я згадую про це. Але я, Адель, не можу забути. Загалом весела історія... — ледь усміхнулася я.
— Дуже весела! Я мало не посивів за ті дні, Ельзуню, — зітхнув юнак. Після того ми всі зручно повсідалися на сходинки, а мої друзі переповіли сестрі події того літа. Адель була не просто шокованою, але й глибоко враженою.
— Армелю, а ви б теж мене зловили? — раптово запитала вона, чим трохи здивувала. Юнак пильно поглянув на неї, а тоді впевнено мовив:
— Моя міледі, я життя за вас ладен віддати. Присягаюся, що оберігатиму вас, мов зіницю ока...
— Бо про це просила Ельза? — кокетливо посміхнулася білявка, а я в ту мить переглянулася з Арлетом. Ми обмінялися хитрими посмішками, бо обоє зловили в словах блакитноокої прихований сенс. Щоб не заважати новонародженій парі, я стала потирати свою нещасну ногу, котра починала боліти, тим прикликавши до себе увагу Арлета, Вітелі та Леджера.
— Я знайшов вас раніше за Ельзу, от лише не знав хто ви насправді. Я не знав, що ви принцеса, не знав, що сестра моєї названої сестри, коли обіцяв вам завжди допомагати. Обіцянка досі в силі і Ельза тут ні до чого... — тим часом шепотів Армель, пильно вглядаючись у блакитні очі.
— Я вірю вам, — усміхнулася дівчина, після чого підсунулася до мене і схилилася головою до мого плеча:
— Сильно болить, рідна?
— Не страшно. Але танцюватимете без мене поки що. Відпочиваємо, Арлете, — посміхнулася я і оголосила кінець перерви.
— Мені цікаво: всі тут стрибатимуть, а Арлет буде сидіти? — підсміювався Леджер.— Давай, брате, потанцюй поки з моєю нареченою. Я втомився...
— Ти втомився! В мене травма психіки! От ти мені скажи: на тебе сама майбутня королева колись падала зі сходів? От як упаде, тоді будеш знати цю відповідальність! Геть танцювати! — відповідав йому золхідець, допомагаючи мені зручніше сісти. Леджер засміявся, а Вітелі одразу ж забрала нареченого, щоб він не приставав до нас.