Глава 8 (3)

— Хвала небесам! Ельзо, терміново потрібно поговорити! Негайно!

— Зачекай, я хоч одягнуся... — намагалася щось заперечити я, але принц на те лише закатав очі:

— Ти й так одягнена! Ельзо, не жартую! Справа нагальна і я не чекатиму ні секунди, бо їх у нас немає. Пройди назад у покої, — і з цими словами золхідець пропустив перед себе ошелешену мене, нахабно зайшов сам і зачинив за нами двері. На галас збіглися мої фрейліни, що виглядали не краще за свою господиню, але принц на те не зважав.

— Ти лякаєш мене, — прошепотіла я, пильно поглянувши на юнака.

— Ельзо, повстання! Але ти лише не бійся, добре? Проти твого тимчасового правління виступив герцог Трейль. Він очолив тих, хто вірні Каролін. Підбурили люд і тепер під нашими ворітьми зграя повсталих. Я вже організував охорону і послав у Золхіду гінця. Армія тебе підтримає, ми розженемо їх... Але я боюся, що на цьому все не закінчиться. Розженемо одних— прийдуть інші. Вони хочуть твоєї відставки на користь Леджера до повернення короля, переконані, що трон ти вже не віддасиш батьку, тому налаштовані змусити тебе. Незаміжня принцеса не повинна правити, саме тому Адель теж не підходить. Сказали, що якщо ти не приймеш їх умови, то вони не зупиняться і сколихнуть війну, в результаті якої ти загинеш. Ти мала рацію: Каролін не заспокоїться так просто. Ти маєш заховатися, Ельзо... — на однім диханні випалив кароокий і підійшов ближче. Служниці злякано "ахнули" і загомоніли, я ж лише перевела погляд до вікна і прошепотіла:

— Ти не вірив мені... Казав, що я вигадую. Я відчувала, Арлете. Отже, буде війна...

— Не буде! Ти зречешся цієї клятої влади і ми негайно покинемо імперію! Івейн, збирай речі принцеси! Лише основне... Поїдемо в Золхіду, я буду з тобою, не бійся. Франк прийме нас.

— Арлете, зупинися! Заспокойся, — видихнула я і тут же наблизилася до свого друга: — А що буде далі? З Золхіди в Ендаласію і навпаки бігатимемо, як втікачі і вигнанці? Чи станемо сусідами твоїм батькам? Будемо ховатися до кінця життя? Нізащо! Я — принцеса Ендаласії, я не покину свій народ у час скрути. Що буде з імперією за правління Каролін? Ти лише уяви це собі! А як же моя сім'я? Ні, немає про що говорити! Я нікуди не піду...

— Я заприсягся Його Величності королю Аделарду, що в разі небезпеки, заберу тебе з палацу і збережу! Ельзо, буде війна, якщо залишишся! Невже не розумієш? Вони зроблять усе, аби тебе вбити. Я не дозволю цього! Чуєш, навіть якщо тебе потрібно буде силою вивозити з Ендаласії, я зроблю це заради твоєї безпеки! Ми поїдемо в Золхіду! Збирайся, не стій тут заради небес! На вулиці холодно, одягай дорожний одяг. Я почекаю під дверима. Лише не довго, чуєш? І не бери з собою зайвих речей. Я куплю тобі все, що буде потрібно дорогою. Нам головне— покинути столицю.

— Ти вже не злишся на мене? — усміхнулася я кутиками вуст. Арлет зупинився, але поглядом зі мною не зустрівся. Досі ображений, думає, що я зрадила його почуття, але все одно рятує. Хіба можна такого не любити?

— Поговорімо про це в більш зручний час? Не турбуйся, відправитися зі мною тобі буде цілковито безпечно. Коли ми приїдемо в Золхіду, я не стану наполягати на одруженні. Можу вдавати з себе твого родича або друга, якось потерплю.

— Навіщо тоді супроводжувати? — здивувалася я.

— Бачитиму, що з тобою усе гаразд. Ельзо, нам не до розмов! Скільки можна стояти? Одягайся заради всього святого! — принц нервово проковтнув ком у горлі і попрямував до дверей. Тієї самої миті в покої влетів Лер:

— Усе знаю, — випередила його Я — Збирай державну раду! Я чекаю усіх у покоях короля через півгодини. Розбуди всіх династійців і жінок у палаці, нехай вони одягнуться і прийдуть у мої покої. Сидітимуть тут поки. Вітелі! Вітелі і її матір негайно доправте у палац з їх будиночку!

— Як накажете, — поклонився він, а тим часом у апартаменти знову постукали. На порозі опинилися Вітелі, її мати та Леджер. Мій брат першою справою встиг забрати з небезпечного місця кохану, за що я хотіла його просто розцілувати.

— Сидіть у моїх покоях, сюди прийдуть всі інші— я вже розпорядилася. А ти, Леджере, почекай мене з Арлетом в коридорі. Я одягнуся і підемо на державну раду. Вирішимо, що з цим можна зробити.

— Ельзо! — нахмурився золхідець, але я лише заперечно похитала головою:

— Імперію не залишу і ховатися не стану.

Чоловіки покинули покої, а жінки допомогли мені одягнути величну сукню, виконану у суворих тонах та фасоні. На голову— тіару. Сьогодні вона потрібна, як ніколи. За кілька хвилин у супроводі моїх наближених юнаків я вже мчала у королівські покої. Лорди — люди пунктуальні. Нарада розпочалася саме вчасно.

— Ваша Високосте, вони вимагають вашого зречення або погрожують піти проти вас на палац і зчинити безпорядки по імперії. Невдоволені прибувають, але я впевнений, що більша частина їх— підкуплені ворогами воїни. А тому все дуже серйозно. Це не звичайні люди, це добре підготовлені наймані вбивці, — доповів мені батько леді Ізабель.

— І які ваші поради? Моя армія не впорається з найманими вбивцями? Що це за маячня, лорде? — відверто запитала я.

— Ми зробимо все можливе. Зараз воїни і охорона палацу намагаються заспокоїти і втихомирити бунт. Але є ймовірність того, що найманці підуть нападати на мирне населення. Бунт потрібно придавити жорстоко, щоб ніхто не посмів більше йти проти вас! — додав інший герцог.

— Але там є не лише найманці, але й звичайні люди... — заперечив Армель, він завжди вирізнявся особливою добротою, а після спілкування з Адель узагалі відмовився від жорстокості. Можливо, хтось насмілився б назвати його слабкодухим, але саме за це я так любила його. Та й не лише за це... В апартаменти знову прибіг Лер: