Глава 8 (4)

Ворота відчинилися, вартові голосно оголосили мій прихід, приготувалася охорона до захисту міледі, а я на чолі з вельможами велично пройшла вперед. Я не знала чого очікувати, подумки готуючись кидатися у бій. На щастя, не довелося. Жіноча логіка або холодна поміркованість абсолютно чітко вималювали мені картину подій: бунтівники такого не очікували. Всі вони завмерли на своїх місцях. Не поклонилися, але й не посміли продовжувати наступ. Вони були шоковані спостерігати за подією, що ввійде в пам'ять народу і буде сотню разів змінена кобзарями та істориками. Зовсім звичайна дівчина тендітної статури, не високого зросту, з золотистим волоссям і зеленими очима, без обладунків і надздібностей впевнено вийшла до розлюченого натовпу, привівши за собою могутніх чоловіків. Звучить, мов небилиця. У це ще довго не йнятимуть віри, бо чоловіча раса зробила все можливе, аби жінок назвали слабкими. Але правда не в умінні карати, а в бажанні рятувати! Жінка— це мати! В душі, де оселилася безмежна любов до дитини, що пройшла крізь несамовитий біль при пологах, не посміє жити жага нести із собою смерті. Незалежно від віку, статусу і сімейного положення від дівчинки до бабусі кожна представниця прекрасної половини людства носить у собі цілий світ, де є порівно горя й добра. Так було вирішено самим Усевишнім. Та, що вміє плакати від щастя і сміятися у горі, яка вміє пробачати і частувати ласкою, носити в собі інше життя та перетворюватися на дику пантеру, захищаючи свій рід, не просто зветься жінкою. Вона здавна вважається берегинею. Кожна із нас, просто не всім це дано зрозуміти.

Коли в кровопролитну битву втрутилася жінка, значить, чоловічі закони виживання тут не дієві.

— Ви бажали мене бачити? Так ось я, перед вами! А тепер скажіть мені, що привело вас сюди? Я прийняла б вас за мирних умов у себе в палаці, так чому ви пішли на мене з війною?! Просите покинути трон?! ЕндаласіЯ — це моє життя, я не покину її і в тім рахунку ваші сім'ї, які, я впевнена, не знають про те, що ви тут! Гадаєте, коли герцогиня Каролін візьме владу в свої руки вам стане жити краще? Або вона відкриє для вас свої двері і вислухає про біди?! Якщо закриють мої благодійні фонди, лікарні і притулки, де вам і вашим рідним нададуть допомогу? Обіцяного за мою голову мішечка золота вам не вистачить, аби забезпечити родини без подальшої допомоги королівського двору! Або на що ви розраховуєте?! — впевнено вигукнула я.

— Я відрікся від трону на користь своєї сестри принцеси Ельзи! Тоді чому ви вимагаєте, аби міледі передала трон мені?! — не втримався навіть маркіз, за що я була дуже йому вдячна.

— Тепер ви чуєте це на власні вуха! Я прийшла до вас, хоча могла залишатися у палаці, бо я завжди іду до свого народу. Так скажіть, які ще вимоги? Немає страшнішого гріха, ніж зрадити свого монарха і ображати бідних! Я прийшла до вас і серйозно попереджаю: якщо розбій не припинеться, уся ендаласійська армія і я в першому ряду станемо на захист народу! Проллється ріка крові, але більше ніхто не посміє кривдити мій народ і сумніватися у законності моєї влади! Але ви маєте шанс відступити і врятуватися! Якщо зараз ви схилитеся переді мною і заприсягнете на вірність королю Аделарду, а потім підете до ваших домівок, я забуду вам це. Так що ви обираєте, невдячні? Буде мир чи буде війна? Яке майбутнє ви хочете власним дітям: залишитися сиротами або стати вірними підданими імперії, де прохання кожного візьметься до уваги?

У відповідь— кількахвилинна мовчанка. Тоді, коли я думала, що все втрачено, десь здалеку роздався гучний крик. Згодом його підхопили в іншому крилі, потім ще кілька людей. Врешті усі сотні повстанців в один голос вигукували милі серцю гасла:

— Хай живе принцеса Ельза!

А згодом уся ця сотня впали переді мною на коліна один за іншим. Видовище, варто сказати, неймовірне.

— Ви обрали мир, — твердо промовила я. Від пережитих хвилювань я навіть не могла адекватно радіти. Мені досі було жахливо страшно, просто немислимо.— А тепер ідіть додому! І запам'ятайте собі й іншим розкажіть, що наступного разу я не буду настільки милосердною і полетять голови! Кожен, хто посміє прийти сюди і погрожувати моїй сім'ї, кинувши тінь на владу монарха та правильність рішень нашого короля, відповість особисто переді мною!

Я вже хотіла розвернутися і піти геть, як враз Армель хитнувся, різко закрив мене собою і закусив від болю зуби, навіть не простогнавши. Арлет тієї ж секунди різко потягнув мене на себе, озброївшись мечем. Я ж лише вражено озиралася. Один із очільників повстання вирішив довести справу до кінця, випустивши в мене стрілу. Мій брат встиг це помітити, тому й закрив мене собою. Ворожа стріла пронизала чоловічу руку, залишившись там тремтіти.

— Спіймати його! — кинула я охоронцям. Ті зірвалися з місця і кинулися переслідувати злочинця. Він тікав, але в найнепотрібнішу для нього мить спіткнувся, завдяки чому його зловили мої спритні воїни. Вправно вивернули руки за спину і притягли до мене, кинувши його на коліна. Зацікавлений натовп розходитися не збирався, своїми носами відчуваючи запах горілого в повітрі. Всі знали, що стріляти в принцесу— означає смерть на місці. А якщо ще й потрапити у відомого на все королівство маркіза Армеля, то мою лють можна лише уявити...

— Нехай цей випадок стане для всіх уроком! Кожного, хто посміє оголити свою зброю проти моєї сім'ї, чекатиме така сама доля! Кажи, хто наказав тобі?

Чоловік заперечив до того ж у грубім тоні. Знав, що його вже нічого не врятує. Два охоронці схилили його, як завжди роблять перед стратою, а меч третього загрозливо завис над головою зрадника. Зброя чекала лише мого наказу, аби виконати свою місію.

Змалку ненавиджу страти. Я могла б простояти так чотири дні, не в змозі видати наказ вбити людину, але я була принцесою. Нам не личить слабкість. Поглянувши на Армеля, його мужнє обличчя, що майже не показує страшну біль, і кров, що зафарбувала рукав багатого каптана небесного кольору у червоний, я різко перевела погляд на підсудного. Мої очі блиснули пекельним гнівом: через цю людину страждає мій рідний брат! Милосердя повинно мати рамки... Є такі, хто не заслуговують на нього. Один німий кивок голови — і я навіть не кліпнула, коли все було позаду. Для чоловіків усе було раціонально і правильно. Але я народжена дівчиною. Цей день видався мені нестерпно тяжким і я молилася, аби він чим швидше закінчився.