Коли розквітне лілея 2 або Хай живе королева!

Глава 9 (2)

З першим сонячним промінням, що освітило напівтемні коридори, я прокинулася, замотана в ковдру, наче лялька— мотанка. Не дивлячись на те, що догорав камін, в покоях було прохолодно, від чого я одразу ж збадьорилася. Сьогодні був завершальний день свята Віті і Леджера. Свято розпочалося одразу з неприємної новини: оголошення дати весілля Адель та Ілберта. І це ще було б нічого, адже вчора їх заручили, але ж дату призначили за п'ять тижнів від сьогодні! П'ять тижнів до грандіозного весілля принцеси! Я втратила дар мови, схилившись до Арлета. Армель пополотнів від розпачу, ну а сама Адель конвульсивно схопила повітря ротом і наповнила ним легені. Що найшло на батька? З чого б таке "прекрасне" рішення? Король на мою атаку не зважав і деталями зі мною не ділився, а проте з цього дня розпочалося справжнє пекло при чому для всіх.

— Адель! Адель, стривай! Стій же, — припалацовим садом я мчала вслід за своєю сестрою. Вона удавала, що не чує мене і продовжувала тікати. Добігла до конюшні, буквально вистрибнула на свого коня і тієї ж миті помчала туди, куди дивилися очі.

— Ваша Високосте, вам також приготувати коня? — поклонившись, запитав конюх. Я важко видихнула. Якби ж я не боялася цих тварин, жити стало б куди легше.

— Не потрібно, дякую, — відповіла я і повернулася до палацу. Врешті сестрі потрібно побути наодинці із собою. Така реакція свідчить саме про те, що рішення короля її не ощасливило. Що ж, минулого разу монарх не бажав зі мною розмовляти, може вийде тепер? Впевненими кроками я направилася до апартаментів батька, ураганом пронісшись попри своїх друзів. На даний час Арлет і Леджер заспокоювали Армеля, ну а Вітелі розкидала карти в будинку своєї матері. Після весілля вона ж сама переїхала жити у палац, особисте крило, яке для них виділили. Згодом же, коли я посяду престол, молоде подружжя отримає власний маєток і герцогство принца Гаскона. А поки що доведеться пожити нам усім під одним дахом замку монарха.

— Повідомте Його Величності, що я хочу його бачити негайно! — наказала я двом охоронцям під покоями батька. Один із них зайшов усередину, переповів моє прохання і одразу ж повернувся:

— Ваша Високосте, король наказав вам прийти пізніше. Зараз він зайнятий...

Я тричі прокляла про себе цей день і вже хотіла іти геть, а проте двері в покої відчинилися, а на порозі постав сам Його Величність.

— Ельзо! — покликав його сталевий голос.— Зайди...

Швидко схилившись у реверансі, я не змусила себе чекати ні хвильки. Певно, настрій у володаря мінливий, то ж мені потрібно поспішити.

— Я слухаю тебе. Певно, ти здивована призначенням і тим, що весілля так швидко? — сам відповів за мене правитель.— Дозволь нагадати тобі, що через два місяці ми віддаємо Жасмін у Деондрію, як ти сама й домовилася. А ми не можемо влаштовувати такі грандіозні церемонії щотижні. Зараз усе готово, через п'ять тижнь святкуємо весілля Адель, потім віддамо Жасмін. Ти ж знаєш, що при дворі доволі часто відбуваються такі події. А що робити, коли всі дівчата королівства вирішили виходити заміж в один рік?

— Але, сір, я сподівалася, що весілля Адель перенесеться на кінець літа, а ще краще на осінь! Навіщо ж так поспішати?

— Ельзо, доню, я двадцять років правлю цією імперією. Кому ще не зрозуміло, що проти мене краще не йти? Тобі не подобається Ілберт? Відтягаючи день весілля, ти навпаки даєш йому час і переваги. Королівський суд, що відбувся перед шлюбом Леджера, визнав його невинним і повернув статуси. Повір: я знаю, що роблю. Довіряй мені, як своєму королю і як батьку. А тепер іди, бо дату весілля я не змінюватиму. На вечерю приготуйся, я хочу бачити вас із Арлетом у своїх покоях.

— Для чого це? — насторожилася Я — І чому я відчуваю, що ви не кажете всієї правди?

— Можливо, тому, що й ти сама щось приховуєш? Іди, Ельзо... — посміхнувся монарх і тієї ж миті вийшов на терасу, аби я не встигла ще щось відповісти. Знову проклявши все на світі, я була змушеною покинути покої. Але день лише розпочався. В коридорі, ведучому в сад, на мене налетіла перелякана Віті. Вона тремтіла і не могла вимовити ні слова, розгублено ловлячи мене за руки. Фрейліни, що йшли вслід за новоспеченою маркізою, важко дихали, що свідчило про те, що всі вони бігли.

— Що сталося? Поясніть же мені хтось! Віті, що таке? Хто тебе налякав? Пастка? Ця відьма знову взялася за своє? Ти ціла? Та скажи ж щось! — лихорадочно запитувала я.

— Ні, Ельзо, ні, — спромоглася лише прошепотіти молода жінка.— Я розкладала карти... Ельзо, це жах... Карти не брешуть. Не брешуть, але краще б брехали. Ельзо, мені дуже страшно. Я повинна попередити тебе... — шепотіла чорнявка, задихаючись. Я її обійняла і поволі повела до виходу. Можливо, ковток свіжого повітря заспокоїть її.

— Принесіть Її Світлості води! — наказала я фрейлінам і ті негайно зникли в коридорі. Вже надворі до нас підбігли юнаки. Леджер злякано підхопив свою дружину, ошелешено на неї дивлячись. Поруч із чоловіком чорнявка поволі заспокоювалася, відчуваючи безпеку. Прохолодна вода, принесена служницями, допомогла їй остаточно прийти в себе.

— А тепер розповідай. Що повідомили карти? — твердо запитала я, мимоволі притулившись плечем до руки Арлета. Я очікувала, що сказане подругою шокує мене і неприємно вразить, а тому несвідомо шукала захисту поруч із сильним чоловіком. Золхідець, певно, зрозумів, адже він одразу ж легко торкнувся моєї спини своєю долонею, наче захищав від невидимої небезпеки. Всі наші обличчя напружилися, адже ми уявлення не мали про що доведеться почути. Тим часом Вітелі розпочала:

— Ельзо, йде катастрофа!

— Ще б пак, — прошепотів Армель, але всі ми одразу ж нашипіли на нього.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше