Глава 10 (5) - 11

Ельза

Півгодини до того

Холодна прорахованість тепер не була моєю родзинкою. Закохавшись у Арлета, я втратила здатність промірковувати всі ходи з тотожністю і витримкою. Тепер я стала куди більш емоційною. Саме це й заважало... Мій план був не поганим, просто не вистачало обдуманості в деталях. А проте ми всі останнім часом були настільки стомлені, що мізки відмовлялися працювати нормально. Проклятий Ілберт і навіжена Каролін попсували всі нерви.

Отже, що я маю на день прийдешній? Сестра мене ненавидить, друг страждає і звинувачує в цьому мене, коханий покинув, точніше це я його покинула і він сказав, що не любить мене, а, отже, я теж не люблю. А зараз я одягаюся, аби зустрітися з ненависним нареченим близнючки... Для чого? Навіть не вдаватимуся в пояснення, оскільки ви все одно засуджуватимете. Справи мої не найкращі... Подякуємо за це проклятій відьмі і побажаємо їй гарного дня? Ні, це вже занадто ванільно. Збираючись на зустріч до Ілберта, я ледь стримувала внутрішній вогонь злості, що спалював мене до тла. Сподіваюся, що Каролін дійсно не з'явиться переді мною, оскільки боюся, що не стримаюся...

— Івейн, я маю бути максимально схожа на сестру... Прикрий волосся вуаллю. Навряд Ілберт знає, як нас відрізняти, але краще подбати про все. На всяк випадок...

— Не подобається мені ваш план, міледі. Відмовтеся поки не пізно, — благала мене вірна служниця.

— Уже пізно. Йому правильно повідомили? Наче покликала Адель? Наші люди нічого не переплутали?

— Ні— ні, все, як ви наказали. Маркіз думає, що зустрінеться з нареченою...

— Чудесно. Як вважаєш, він купиться? Золхідська принцеса— втікачка оцінила затію... — посміхнулася Я — Дивно, Золхіда якась проклята. Всі члени династії тікають звідти. Мама вийшла заміж і покинула державу, тьотя обрала кохання замість влади, Арлет утік від бунту... Хто наступний? Франк? Дерек?

— Все готово, міледі, — не підтримуючи розмову на таку тему, Івейн завершила прикріплювати вуаль до моєї зачіски і відійшла від дзеркала. Я зітхнула, востаннє оцінивши себе. Дуже мило. Справді, коли не видно відтінку волосся, дуже схожа на сестру, хоч і не в весільному образі зараз. Ай справді, Адель ж уже десь приміряє весільну сукню... Вона у ній красуня. Шкода, що її наречений ця нікчема, а не той, хто справді гідний її руки.

Саме з такими думками я наблизилася місця, призначеного для зустрічі. Ілберт був на місці. Низько вклонився, після чого став щебетати про кохання і мою красу. Отже, нічого не запідозрив. Прекрасно. Ну ж бо, Ельзо. Спокійно. Ти все зможеш...

— Ілберте, я покликала тебе з однією ціллю... Хочу все розповісти і пояснити, бо приховувати від тебе мені несила...

— Що сталося, кохана? — здивувався маркіз. До речі, його весільний образ навіть зовсім не симпатичного чоловіка перетворив на щось більш гідне.

— Річ у тім, що я не люблю тебе. Я знаю, що все це дуже пізно. Але виходу в мене немає: краще пізно, ніж ніколи. Я не хочу тебе і себе змушувати страждати... Пробач мені, благаю... Ілберте, якщо ти справді любиш мене, ти повинен піти. Раз і назавжди. Просто зараз... — це було не складно, але це був ще не кінець.

— Що? Сьогодні наше весілля. Тобі погано, Адель? Ти захворіла? Перед вінчанням таке буває. Все через хвилювання, скоро мине, — от же впертий!

— Це не мине! Ти повинен піти, зникнути! — я перебільшила з наказувальним тоном і тим самим видала себе. Злякані іскорки в очах Ілберта перетворилися на гнів, натомість він ядовито засміявся і процідив крізь стиснені зуби:

— Принцесо Ельзо? Не поганий трюк...

Прокляття. Грати сестру виявилося дуже складно...

— Впізнав? Твої проблеми... Я приготувала папери, вони в моїх покоях. Документи на маєток в Синазі. Він буде твоїм. Там безліч золота, дорогоцінностей, дорогих меблів. Слуги, конюшня... Дарую тобі герцогство Синазьке і всі привілегії. Ще можеш обрати будь-яку благородну дівчину. Якщо її батьки не проти, я влаштую вам весілля...

— Небачена щедрість, — посміхнулися мені в обличчя зовсім єхидно.— Все, щоб я покинув принцесу Адель? Але я кохаю її...

— Розкажи ці казки герцогині Каролін. Ти ж не дурень, Ілберте. Повинен розуміти, що моя пропозиціЯ — це шанс влаштувати своє життя якнайкращим чином...

— Цікаво, що скаже принцеса Адель, коли дізнається про цю розмову?

— Мерці не розповідають байок, — стиснула плечима я, багатозначно посміхнувшись.

— А якщо я відповім вам: "ні"? — підніс брову юнак.

— Тебе стратять за зраду, — видала я перше, що прийшло в голову.— Мої люди довго шукали і знайшли твій грішок...

Це було чистої води брехнею, а проте я помітила, як блиснули його очі небезпекою. Отже, щось таки є, чого боїться наш маркіз? Я хитро посміхнулася і продовжила:

— Ти знаєш, про що я кажу? О так, тебе це теж гризе... Гадав, що все приховав і я не дізнаюся? Наївний... Так ось: в тебе є два виходи...

— Чому ведете зі мною переговори, а не доповідаєте королю, Ваша Високосте? — нахабно посміхнувся маркіз.

— Не хочу, щоб на Адель впала тінь. Ти — нікчема, бруд під ногами моєї сестри. Твої бридкі справи не повинні заплямувати життя принцеси і її репутацію. Вона не буде нареченою такого мерзотника. Скоріше стане покинутою нареченою. Ти поїдеш. Негайно. І ніколи не з'явишся в палаці. Або прощайся з життям, — переможно хмикнула я, не усвідомлюючи, що стою на тонкому льоду. Чи то мої знущання, чи реальність погрози так вплинула на Ілберта, але його очі оскаженіло блиснули.

— Є третій варіант! Ти будеш мовчати, принцесо! — твердо вигукнув він. В його руці, мов нізвідки, з'явився кинжал. Різко схопивши мене і притягнувши на себе, оскаженілий наречений приклав лезо зброї до мого живота, погрожуючи продирявити ним мене, якщо я не заприсягнуся мовчати.