Глава 14 (3)

Заручини — неймовірно бажане свято для кожної дівчини. Звісно, це не весілля, але неповторний сакральний зміст приховується і у цім слові. Пам'ятаємо, що саме цього дня молодята нарікаються титулами наречених. А хіба не нареченою прекрасного принца з дитинства бажають стати усі дівчатка?

Я прокинулася зі солодкою тривогою на серці, з закритими очима уявляючи, як буду стояти на королівській терасі, тримаючи руку Арлета, а мій народ кричатиме милі серцю гасла. Поруч будуть і Адель з Армелем, а від того нинішнє свято ще більш щасливе. Жасмін віддають Фредерику, про неї я теж згадала подбати і, не покидаючи своїх апартаментів, підготувала їй посаг та помічників, які підтримуватимуть молоду королеву у її новій імперії. Яке щастя, що пам'ять практично повернулася. Звісно, ще є певні розмиті плями, але вони вже не так лякають мене. Все намагаюся пригадати чому стільки разів відмовляла Арлету, але цей нюанс для мене поки що закритий. Певно, річ у моїй гордості (зізнатися у почуттях до золхідця було важко навіть собі). Мить, коли все ж таки погодилася стати його дружиною, теж прихована темною завісою незнання. Пам'ятається: перед самою хворобою ми сильно посварилися. Коли ж встигли заручитися? Втім, це не так і важливо. Зараз куди потрібніше перемогти власну слабкість і попри нестерпний біль, яка супроводжує мене ще з ночі, приготуватися до цього надзвичайного дня. Мій учорашній фурор відняв усі сили, тому сьогодні служниці добряче попрацювали, щоб піднести принцесу, завести її в ванну, витягти звідти до покоїв, одягти, нафарбувати і зробити зачіску. Я задихалася, виснажилася і прокляла той час, коли сама попросила влаштувати заручини сьогодні. Ну навіщо? Куди ж я так поспішаю? Нехай Адель та Армель заручаються нині, а ми могли й почекати. А проте тепер діватися нікуди. Накричала вчора на золхідця, а сьогодні сварися з собою!

У покої постукали... Невже пора йти? Втім, я готова...

— Так!                                     

Двері широко розпахнулися, а на порозі постав Арлет саме в ту мить, коли Івейн завершувала мій образ, одягаючи на шию кольє з перлів. Принц зупинився на порозі, затамувавши подих і лише за мить, коли його очі вивчили кожну дрібничку моєї постаті, замріяно посміхнувся. Я навіть не усвідомила, коли зніяковіло відвела погляд і чомусь почервоніла. Нервово проковтнула ком у горлі і знову змусила себе сміливо поглянути на Арлета. Здавалося, що фрейліни в моїх покоях враз стали невидимими, а повітря наелектризувалося.

— Ельзо... Ти... Прекрасна, — врешті прошепотів мені юнак.

— Ти теж не такий страшний, як завжди, — пожартувала я, дійсно оцінивши зовнішній вигляд юнака: атласна сорочка блакитного кольору, чорний дорогий каптан і темно-сині штани. Я ж сама скидалася на наречену в день весілля. Не розумію, навіщо мені принесли цю елегантну білосніжну сукню з квітчастою вишивкою сріблистими нитками й діамантами, а на голову закріпили неймовірно тендітну діадему. Не вистачало тільки фати і мені позаздрили б усі дівчата на вінчальний образ.

— Вийдіть усі! Залиште нас! —скомандував юнак навіть не кинувши мимовільного погляду на служниць. А ті без заперечень скорилися: вони звикли берегти таємниці, з'являтися й зникати за наказом. Коли ж ми залишилися одні, принц впевнено підійшов до мене, лагідно взявши мою руку своєю.

— Та що з тобою таке? Ми ще не одружені, не забувай...— посміхнулася я.

— Ельзо, я маю тобі дещо розповісти. Чшш, мовчи. Не перебивай. Я стільки часу намагався тобі сказати, але в мене не виходило... Присядь, — він виглядав схвильовано, а я відчула слизькі дотики страху на душі.

— Поговорімо потім... Нас чекають...

— Треба зараз. Поки ми ще не зробили цього, не оголосили всім. Інакше ти не пробачиш мені. Ельзо, насправді...

— Чого не пробачу? Що за маячню ти несеш? Збожеволів? Ти лякаєш мене, Арлете...— з істеричними нотками в голосі промовила я, відгородившись від принца. Золхідець прошепотів щось не чітке, мабуть, вилаявся, і пильно поглянув у мої очі:

— Ти ж не хотіла ставати моєю... Ти пам'ятаєш це?

— Що? —відсахнулася я, так сильно хитнувши головою, щоб ледь не втратила рівновагу. В очах потемнішало, але я не припиняла вдивлятися в очі принца, шукаючи хоч якихось логічних пояснень. І я знайшла їх. Бо дуже хотіла знайти... Бо дуже боялася, що дарма одягала цю надмірно пафосну, як для заручин, сукню і милувалася своєю обручкою весь ранок. Боялася не почути: "Від сьогодні ви вважаєтеся нареченим та нареченою"...

— Ельзо, ти втратила пам'ять... І ці заручини. Тоді, коли ти погодилася вийти за мене, ти нічого не пам'ятала практично. Мені не дає це спокою. Перед хворобою ти досить чітко пояснила, що не хочеш мене навіть бачити. І те, що ніколи не змогла б полюбити мене... І я теж наговорив тобі дурниць, але це все не те, про що я хотів сказати. Тоді, перед хворобою, ти не...

Стривоженому Арлету не дозволили закінчити те, задля чого він ледь не довів мене до інфаркту. В покої постукали, голос Лера з коридору покликав до народу. Чекали лише на нас. Я розгублено зиркнула в вікно, потім кудись у пустоту і знову перевела погляд на принца:

— Я нічого не зрозуміла! Що за маячню ти городиш? Симптоми нареченого: "Я одружуюся не з тією"? Тоді чому я впевнена, що все правильно? Арлете, не мороч мені голову! Я не стану витрачати свої сили на пусті балачки про минуле! Ми мало з тобою сварилися? Ти теж сказав, що не любиш мене до твого відому! Так що нам тепер робити? Якщо хочеш, ми негайно повідомимо батьку, що заручин не буде! Або забудемо про минулі суперечки, щоб розпочати нове життя! Разом! Але знай, що іншого шансу я тобі не дам! Я уявлення не маю, коли все ж погодилася вийти за тебе, зате я добре пам'ятаю чого тобі варто було опинитися тут, зараз, у весільному костюмі. Ну так вирішуй... Гості не чекатимуть.