Глава 15 (2)

Адель

Кількома годинами раніше

Тим злощасним днем ми з моїм коханим нареченим мило чаювали в бесідці, придаючись мріям про щасливе майбутнє. Ніщо не віщувало лиха, як враз на нашу голову звалилася справжня катастрофа. Розбурханим ураганом попри нас пролетів принц Арлет, зупинившись аж біля їх із Ельзою улюбленого фонтану. Важко схилився до цямрини, вмився прохолодною водою і розлючено шепотів щось собі під носа. Ми, здивовано переглянувшись, помчали за ним.

— Це кінець... —видихнув юнак, закатавши очі, після чого вилаявся, називаючи себе закоханим бовдуром. І повірте, це було ще найм'якшим описом принца серед усього, що він шепотів.

— Та що сталося? Прийди в себе нарешті! —не стримався Армель і легко штовхнув у плече свого друга. Той поглянув на нас і похмуро прошепотів:

— Каролін написала Ельзі листа і про все розповіла. Та й вона сама згадала. Розлютувалася, звинувачувала, кричала, плакала... І віддала обручку. Сказала, що скасує заручини. І вона зробить це... Я очікував усього, крім цього... А мене, наче дідько взяв! Замість того, щоб упасти в ноги їй і просити пробачення, я став правду шукати... Втратив її, тепер точно... Адель, будьте обачною. Вам теж може перепасти... Я хочу прогулятися на самоті. Прошу мене пробачити... —вклонившись мені, принц швидкими кроками зник поміж деревами. А ми так і залишилися безмовно стояти, вражено дивлячись йому вслід.

— Віддала обручку? —перепитала я, переконуючись, що не помилилася. Такий вчинок сестри був останнім, що мені могло спасти на думку.

— Образилася... Ельза рішуча в таких речах. Та й Арлет теж не промах.

Порадившись між собою, ми вирішили декілька годин не турбувати її. А під вечір я вирушила на важливу й серйозну розмову, бувши вкрай наляканою наслідків. Ельза поводилася спокійно, але її образа прорізала мене настільки сильно, що я тремтіла перед нею. Не вислухавши пояснень, міледі мене прогнала.

Два принци тривожно чекали новин у покоях Армеля. Арлет з надіями, що танули кожної секунди, очікував на втішну звістку, але я не мала чим порадувати його.

— Не хоче мене бачити... Це я винна, Ваша Високосте. Знову я накоїла справ, — закривши обличчя руками, в паніці шепотіла я до своїх друзів.

— Ні, ви не винні... Не карайте себе... Армелю, піди ти. Ельза дуже тебе любить. Більше, ніж усіх нас... Спробуй. Тебе вона не прожене... —і саме в цю мить я відчула ледь помітну ниточку ревнощів. Арлет ніяк не хотів змиритися, що отримав усього лише друге місце в серці коханої дівчини. Нехай навіть брат або друг, але інший юнак роками не втрачав першість. І не дивлячись на всі старання золхідця, головним у її житті він так і не зумів стати. Армель, певно, теж те зрозумів. М'яко посміхнувся, поплескавши побратима по плечі, і впевнено мовив:

— Більше усіх нас вона любить тебе. Просто горда дуже... Я зроблю все можливе, Арлете, аби повернути її тобі...

Він пішов, а повернутися геть не поспішав. А ми все чекали, майже безмовно сидячи у різних кутках напівтемних чужих холодних покоїв, проклинаючи ту мить, коли взагалі вирішили брехати моїй шалено впертій сестрі. Хвилини чекання переростали в години, вечір змінювався ніччю, а Армеля все не було. Це давало нам примарні надії на те, що юнакові вдалося переконати принцесу. Але водночас ми розуміли, що більш імовірно вони зараз ведуть баталію. А враховуючи поступливість нашого лицаря і наполегливість дівчини, скоріше Ельза переконає друга не розмовляти з нами надалі, ніж він її —пробачити.

— Каролін відповість за це... —видихнув брюнет, запалюючи все більше свічок. Темрява пригнічувала, а я взагалі не комфортно почувалася поруч із нареченим моєї близнючки. Якимсь надто розумним і мужнім він був.

— Що ви зробите?

— Те, що й обіцяв...

— Уб'єте Зачарі? —з нотками істерики допитувалася я, по-правді боячись почути відповідь.

— Змушу Каролін так думати... —похмуро промовив юнак.— Але помста не допоможе... Ельза вже все одно не пробачить мені. Якщо вона скасує заручини, то це однозначно кінець. Небеса, вона ж ще хвора! Невже я не зможу контролювати її стан? Залишається повільно божеволіти вдалі, не знаючи, як там вона? Прокляття...

І це було справді так. Навіть якщо сестра й заспокоїться, вона вже не підпустить до себе принца. Ближче до ранку нарешті завітав Армель. Обвів нас здивованим поглядом і коротко засміявся:

— Коли я йшов надвечір, залишив вас точно на цих місцях. Ви що, навіть не вставали повечеряти? Та могли не бути такими скромними гостями, я ж дозволяю...

— Чи до вечері нам? —підхопившись із тахти, запитувала я. Арлет же взагалі ігнорував запитання, бажаючи якнайшвидше почути те, що його цікавило.

— Дарма ви так. А ми повечеряли з Ельзунею. Зараз вона заснула і я одразу прийшов до вас.

— Вона говорила з тобою? —майже в один голос запитували ми з Його Високістю. Армель знову засміявся:

— А ви вважаєте, що цих кілька годин ми грали в мовчанку?

Дійсно, божевільно безглузде запитання.

— Армелю, якщо ти зараз нічого не розповіси, я зверну тобі шию! —з притиском попередив золхідець, втрачаючи контроль. Я, наївна душа, вже хотіла захищати свого нерозумного коханого, що танцював на нервах змученої людини, але по спокійному вигляді Армеля зрозуміла, що то був жарт.

— Нічого ти мені не зробиш, брате. Я ж єдиний, з ким Ельза розмовляє. Я тобі потрібен. І ти взагалі мав рацію: мене вона любить більше... —в волю натішившись собою і врешті розсердивши нас із Арлетом, маркіз поплескав по плечі друга і мовив цілковито серйозно: — Та жартую я, заспокойся. А то вб'єш мене поглядом. Ельза сама про все мені розповіла. Про лист, свої почуття... Вона дуже на тебе ображена і тому перші дні не наближайсЯ — буде лише гірше. До речі, твоє нахабство образило її більше брехні. Та й у самій брехні Ельзу засмучує не той факт, що ти видав себе її нареченим, а сама твоя поведінка. До речі, я теж вважав, що ти будеш з нею обережнішим. Як чоловік, я тебе чудово розумію. Але як той, хто добре знає Ельзу, трохи здивований твоєю безрозсудністю. Ти маєш дати їй заспокоїтися, а потім серйозно поговорити. Спокійно поговорити, друже. І пояснити їй, що ви дорослі люди, — Арлет важко видихнув, знову поглянувши на названого брата. Той же продовжив: — Ельза дарма здається такою могутньою. В душі вона дуже беззахисна й ранима, саме тому берегла себе від усіляких почуттів. Вона ніколи не відкривала серце, бо боялася, що його розіб'ють. Король так учив її. Ти не уявляєш кому вона відмовляла. Але тебе полюбила, а ти її образив. Тому зараз не підходь: спалить тебе одним поглядом...