Глава 16

Ельза

Усього лише кілька секунд мої очі прямо зустрілися з його, бездонно чорними, звабливими, рідними і чарівними. Усього кілька секунд вистачило, щоб я упала в цю бездну і забулася в ній... Усього кілька секунд, а я знову потрапила в пастку кохання: його і свого. Помарнів, схуд, зблід, або це освітлення погане в коридорі? Стривожений і сумний... Мій милий дурнуватий принц-кон, наречений мій, суджений... Образа кипіла в мені й веліла під час короткої розмови більше не дивитися в сторону Арлета. Я виходила з покоїв абсолютно впевнена в своєму рішенні: поговорити з батьком на чистоту і зізнатися в усьому. Нехай мудрий король сам вирішує. Але тепер чомусь я не сяю впевненістю, а коли зникаю з очей моїх друзів, важко схоплююся за руку Івейн.

— Вам погано? —лякається дівчина.

— Ні, зовсім ні... —автоматично відповідаю я і звільнюю шию від дорогого шарфу, зав'язаного бантиком.

— Ваша Високосте, король очікує на вас, — наче в тумані звітує Лер, а я плавно заходжу у покої, присідаючи в реверансі. Для чого я тут?

— Моя красуне! Присядь поруч, — запрошує монарх і вказує рукою на диван. Я, звісно, підкорююсь. Крізь розмови про буденне моя пам'ять знову летить туди, у коридор. Невже він справді чергує під моїми покоями?

— Ельзо, ти прийшла поговорити про Арлета? —помітивши мою неуважність, батько вирішує не ходити околяса, а запитувати прямо. А я точно так же прямо відповідаю:

— Ви здогадалися вірно, сір... Я хочу донести до вашого відому...

— Стривай, доню. Факт вашої суперечки я знаю, а в подробиці не заглиблююся. Скажи мені головне: це ж не завадить нашим планам і весіллю? —на мить задумавшись, я знову пригадала бездонні карі очі, вилаялася про себе і впевнено відповіла:

— Звісно, не завадить, Ваша Величносте. Я лише прошу вас перенести дату на пізніше. Але це пов'язано не з суперечкою, а з моїм станом. Не хочу на весіллі знепритомніти. Та й після нього, чесно кажучи, мрію вести активний спосіб життя. А дотошна турбота мого чоловіка трохи виводить мене із себе.. —обмінявшись посмішками із королем, ми затвердили такий сценарій подій і призначили весілля Адель та Армеля через три місяці. Саме встигнемо відгуляти до початку посту.

Поверталася у власні покої з почуттям виконаного обов'язку, паралельно будуючи плани проти Каролін. Однак, під моїми покоями коридор знову повнився людьми. Все тими ж, лише тепер до них приєднався Леджер.

— Маю втішну новину для вас, — наблизившись, достатньо тихо промовила я, все намагаючись із коханим не зустрічатися очима, інакше втрачу ниточку з тим, що повинна сказати — Маю за честь повідомити, що весілля принцеси Адель та принца Армеля призначено за три місяці на золоту осінь. Буде ще достатньо тепло, але вже й не спекотно. Це найкращий час. І ми встигнемо підготувати свято, гідне вас. Такою була воля самого монарха. Та й я теж хотіла саме цю дату, оскільки вже зможу потанцювати на весіллі з нареченим...

Армель засміявся і обійняв мою сестричку. Ця новина доволі потішила присутніх. Однак, вона була не єдиною хорошою річчю, що сьогодні сталася.

— Ельзо, а ми маємо для вас теж гарну новину, — посміхнувся Леджер, пригорнувши до себе дружину. Вітелі почервоніла й опустила очі, яскраво усміхнувшись. А я затамувала подих в передчутті. Та й не тільки я: Адель, Армель, навіть Арлет здивовано перевели погляд на щасливу сімейну пару. На щастя, здоровий глузд не втратила єдина присутня із нами людина— моя служниця.

— Ваша Високосте, тут небезпечно, — дівчина зловіще глянула вдаль коридору, шепнувши таку мудру пораду мені на вухо.

— Ти маєш рацію, — опам'яталася Я — Стривай, мовчи, Леджере. Ми в коридорі. Зайдіть хоча б у передпокій...

Велично зайшовши в кабінет, робочу частину моїх розкішних покоїв, я сперлася спиною до столу і з цікавістю поглянула на подружжя, що зайшло слідом. Армель та Адель привели з собою ще й Арлета, а коли двері зачинилися, Леджер засяяв, мов нова копієчка, все пригортаючи дружину:

— Друзі, я дуже щасливий повідомити вам першим цю новину... Ми з Вітелі готуємося стати батьками!

Чи потрібно описувати хвилю радості, яка накрила нас з головою? Після миті шоку, ми всі кинулися вітати майбутніх мамусю та татуся. Бувши вкрай емоційною від природи, я ледь не задушила в обіймах спершу чорнявку, а згодом кузена, викликавши від перенапруження жахливий біль в животі. Щирі вітання так і сипались на голови щасливого подружжя, а я намагалася приховатися за загальним шумом. Арлет першим помітив моє скривлене обличчя, хотів підійти, щоб допомогти, але я не дозволила, жестом руки велівши не наближатися. Тут як тут був Василій, що знову хотів сваритися зі мною, але чомусь не посмів. Інші ж цього так і не помічали, весело обговорюючи новину. А я ж мимовільно пригадала власні слова, що промовила золхідцю у день весілля моїх подруги та брата: "Це весілля теж поспішне. Залишається лише сподіватися, що новоспечена маркіза не скоро завагітніє. Якщо Каролін змогла викрасти доньку короля, то що вона зробить з власними нелюбимими онуками і їх матір'ю?"... Зараз стривожено поглянувши на Арлета, я по задумливим зіницям вмить зрозуміла, що і він згадує те саме. Але було в його очах і дещо інше... Якийсь непевний сум, переплетений з болем. Чи не легкі білі заздрощі поселилися в відважному серці мого лицаря? Хто, як не я, знає наскільки сильно він мріє про власне дитя і сім'ю?

— Вітелі, це таке щастя! —відкинувши сумні думки, я знову прилинула до подруги, мимовільно тримаючись за рану.— Ми будемо тебе берегти тепер, мов зіницю ока! Обіцяю: з тобою і малятком усе буде гаразд...

— Я знаю, мила... Я дуже боюся, але й дуже хочу дитятка, — стривожено шепотіла маркіза, погладжуючи свій ще зовсім плоский живіт.