Глава 18

Адель

Перші промені сонця несміливо проникали в затишні покої, освітлюючи вишуканий інтер'єр та лагідно погладжуючи сонні обличчя мешканців цих апартаментів. Я додивлялася прекрасний сон про сонячних зайчиків, які стрибали по нашому ліжку й лоскотали моє обличчя. Ми з моїм чоловіком, сміючись, ловили їх, як враз одна біла тварюка з пухнастим хвостиком взяла барабанні палички і як лусьнула ними, що аж виляски пішли пустими коридорами палацу. Я підстрибнула від несподіванки і... прокинулася. Розглянулася й яскраво посміхнулася сама собі. Світало. Надворі здійнявся сильний вітер, який господарював на терасі та "дбайливо" постукав у вікно гілкою, щоб ми не проспали ненароком. Згадавши зайчика-музиканта, я посміхнулася знову. Давно мені не снилося щось настільки миле, добре і світле в прямому сенсі цього слова. Поруч сопів Армель. За два місяці нашого подружнього життя я встигла помітити, що під ранок сон у мого чоловіка богатирський. Хоч у барабани бий у покоях: він не почує. Повернувши голову на його плече, я теж приплющила очі. Брюнет крізь сон промуркав щось не розбірливе і міцніше підтягнув мене до себе, вкриваючи ковдрою, не дивлячись на те, що цьогорічний початок зими був доволі теплим, а неподалік тріскотіли дрова в каміні. Я нахмурилася і відкинула ковдру, але мій принц був дуже поступливим лише, коли при свідомості. Сплячим він перевершував у впертості всіх знайомих мені людей, а тому очікувано знову мене вкрив. Рефлекс у нього, бачте. З дитинства мерзне. Я тихенько засміялася, розуміючи, що спати більше не прийдеться: бадьорість переповняла. Армель знову щось муркнув і ніжно прихилив мою голову до себе, наче захищав від когось. Певно, сниться щось не гарне. Блакитноокому ледь не щоночі сняться такі фантастичні картини, що я півдня маю про що слухати. Просто якісь сюжети для пригодницьких книг.

— Чшшш, — прошепотіла Я — і чоловік заспокоєно засопів далі.

Два місяці нашого подружнього життя минуло, наче один день. Ельза завжди казала, що кохання не буває. Є лише хороше поєднання звичок і бажань. Мені байдуже якими словами називати, але поруч із Армелем мені було дуже затишно і добре. Та й йому зі мною теж, про це красномовно говорив яскравий осяйний погляд. Кажуть: до хорошого звикати легко. Прокидатися кожного ранку на його плечі, а засинати в міцних обіймах щовечора стало для мене частиною мого життя, чимось звичним, тим, що розуміється само собою. І я важко згадувала ті часи, коли не була його дружиною.

Що стосується палацу, то за великим рахунком майже нічого не змінилося. Щоправда Каролін таки поїхала в заслання до своїх родичів, але пакостити не припинила. Ельза, остаточно повернувшись до справ, знову стала головною. У благодійних фондах ми були з нею разом, а от втручатися в інтриги сестра забороняла. З Арлетом їх відносини були натягнутими й холодними. Та й бачилися вони все рідше. Кожен жив своїм життям, спільно лише обговорюючи де-які справи. Живіт Вітелі став помітним, її дитинці було вже більше п'яти місяців.

Згадавши, що саме сьогодні ми планували з чорнявкою замовляти собі нові сукні (старі були їй уже вузькими), я ніжно поцілувала розслаблені сплячі вуста свого принца і стала обережно вибиратися з його обіймів.

— Куди це? —почувся ніжний голос, а руки навколо моєї талії лише стисли її.

— Доброго ранку, — яскраво посміхнулася я, повертаючись до чоловіка і дивлячись у його напів розплющені— напів сонні очі.

— Доброго, моя красуне. Ти знову так рано прокинулася? І чого ж тобі не спиться на світанку? —засміявся брюнет.

— Це ти старий, спати хочеш. А я молоденька, мені не потрібен сон... —з лукавою посмішкою прошепотіла я і знову безрезультатно спробувала вибратися з обіймів. Двадцятидвохлітній дідусь розсміявся ще сильніше та наслідував мій приклад —піднявся на лікоть.

— Я це помітив. Кожного ранку в один і той же час на світанку, при тому не залежно о котрій лягаємо вночі... Це дар, кохана...

На згадці про ночі я вкрилася рум'янцем і злодійськи відвела погляд, наче вкрала щось і тепер боюся, що буду спіймана. Армеля дуже тішив вигляд моєї цілком дурної ніяковості, яка все ніяк не бажала минати вже багато часу. Допоки я придумувала відповідь, принц поцілував моє чоло й пригорнув до себе, сонно приплющивши очі.

— Що ти сьогодні робитимеш? Підеш до Ельзи? —цікавилася я.

— Навідаю її, дізнаюся, що нового. На сьогодні заплановано дві наради, зустріч послів та збори з вельможами. А ще ми з Леджером та Арлетом хотіли потренуватися в навчальнім корпусі. А ти? —все ж знову відкинувшись на подушки, мляво відповів красень.

— З Вітелі хотіли покликати швачок і подивитися на нові шовки. Торговці привезли з Кранди. А потім побачу: може теж навідаю Ельзу і подивлюся до справ у фондах.

— Якщо надумаєш покинути палац, повідом мені —я супроводжуватиму. Не довіряю я охороні. Каролін зараз непередбачувана.

— Як скажеш, — посміхнулася я і поцілувала щоку коханого.— Ти ще поспи, ще дуже рано. А я прийму ванну і приведу себе в порядок, поки ти ще сонний і не бачиш, яка я не гарна. А потім попрошу приготувати для тебе ванну десь через годинку або дві, добре? Ти ще маєш час поспати... А потім поснідаємо разом.

Армель привідкрив очі і з лукавою посмішкою зиркнув на мене, але я вже покидала ліжко. То ж доки мій принц додивлявся сон, я зібрала фрейлін у своїй гардеробній та наказала їм приготувати для мене теплу ванну. Вранішні водні процедури, як не можна краще, освіжають та додають краси. Закінчивши з цим, одягла розкішну сукню й дозволила заплести волосся. Вигляд я мала прекрасний і, як доповнення до образу, взяла улюблені парфуми. Однак, тут мене очікував сюрприз. Мій організм простестував проти різких запахів. Ще в ванній я чомусь відмовилася від розтирань ефірними оліями. Аромат косметики видався мені нестерпним настільки, що я важко закашлялася, стримуючи приступи рвоти. Навколо заметушилися фрейліни, а в гардеробну ураганом влетів мій чоловік, який до цього часу встиг навіть одягнути штани та сорочку. Його чорне волосся після прийняття ванни ще було трохи мокрим, отже, Армель тільки встиг зайти в гардеробну, як почув звуки, що його налякали, з моєї.