Коли розтане крига

Глава 12

Повернувшись після урочистого бенкету до своїх покоїв, Мія почувалася втомленою, також серденько огорнуло гіркотою, адже прямуючи довгим коридором, вона мала змогу побачити, як до кімнати її законного чоловіка в напівтемряві коридору шуснула Маргарет…

«Що ж, втішатиме його вночі, — графиня сіла на своє ложе й важко зітхнула, а на очі нагорталися непрохані сльози, які вона ледь стримувала. – Він ніколи… ніколи не торкнеться мене! Я краще помру, щось вигадаю… цей чоловік мені огидний!»

Покоївки допомогли роздягнутися і тішило те, що в приміщенні вже було чисто й прибрано. На підлозі лежав червоний килим із візерунками, а біля ліжка м’яка шкура. Лише темну тканину балдахіна варто замінити, а також придбати кілька гобеленів, щоб прикрасити голі стіни… та усе це здавалося несуттєвим наразі, адже думки знову й знову мимоволі поверталися до Бранда.

«Обіцяв влаштувати мені «солодке життя»… Натомість я його влаштую тобі! Я не змирюся з цими приниженнями!» — Мія щільно закуталася у вовняну ковдру, бо відчувала, що уся тремтить від холоду. Мабуть через те, що душа охолола й закам’яніла, адже повітря в покоях наче вже нагрілося від каміну.

+++

Наступного ранку молода графиня прокинулася із першими півнями. Вона звикла вставати удосвіта, із сходом сонця, щоб споглядати перші промені, які вважала «усмішкою Господа». А коли вдягнулася й причепурилася за допомогою покоївок, визирнула з кімнати й побачила здивування на обличчях охоронців, які й не сподівалися, що їхня нова пані так рано прокидається…

– Звеліть, щоб до мене покликали управителя Арона, — мовила владно й відсторонено. – До ранкової трапези бажаю з ним поспілкуватися.

Чекати довелося недовго, на порозі покоїв Мії з’явився неабияк здивований і заспаний управитель. Хоч намагався здаватися бадьорим, але постійно тер свої опухлі повіки та позіхав.

— То ви ранкова пташка, Ваше Сіятельство, — він кволо всміхнувся й почесав руду борідку.

— Так, звикайте до цього. А я бажаю познайомитися із слугами, поспілкуватися… В мене є чимало запитань… — Мія діловито, навіть якось войовничо схрестила руки на грудях, адже перший день нового й нелегкого життя варто зустріти гідно. А подумки вже налаштовувалася на опір, невдоволення й протистояння.

— Хочу повідомити, що Його Сіятельство відбув за межі фортеці на тренування й з’явиться опівдні, — Арон схвильовано переминався з ноги на ногу. – Я покличу усіх слуг замку до приймальної зали.

— Гаразд, — графиня ствердно кивнула. — І бажано якнайшвидше.

Чимало слуг із похмурими й напруженими обличчями вишикувалися перед новою пані, наче воїни на тренувальному полі. Мія познайомилася із кожним особисто, намагалася поводитися ввічливо й стримано. Вона блискавично віддавала накази, а стоячий поряд Арон із відкритим ротом спостерігав за цим дійством, адже геть не сподівався, що доволі юна дівчина зуміє так швидко зорієнтуватися на новому місці і також має неабиякий хист у справі управління господарством.

Також Мія навідалася на кухні й зробила кілька влучних зауважень щодо бруду. Звичайно, багато-хто з челяді невдоволено зиркав на нову пані, бо чимало роботи попереду… Де-хто з гостей вже залишив фортецю і молода графиня ввічливо прощалася з ними згідно обов’язку нової господині. Також із сходом сонця відбула поважна де Бомон, вона виявила бажання снідати в гостьових покоях й чимшвидше дістатися своїх володінь через термінові справи.

Під час ранкової трапези за столом невдоволено позіхала заспана Маргарет, кидаючи колючі погляди і бік велично сидячої графині. Неподалік зайняли свої місця Арон та Деніза, яка здавалася напруженою й задумливою. До трапези також приєднався Олаф, білокосий воїн очей не зводив із сестри графа й милувався нею неприховано, але дівиця на нього й не глянула. Шкода, що Роберта не спостерігалося, бо відбув із Брандом на тренувальне поле. Лише в ньому Мія відчувала підтримку, а саме зараз знову пригадалося кубло змій з недавнього сну…

Присутні за столом снідали у мовчанні, навіть в повітрі відчувалося неабияке напруження. Тишу порушував лише шерхіт вощеного пергаменту на вікнах, який захищав від холоду.

І коли після завершення трапези Мія встала з-за стола й попрощавшись стримано із присутніми, попрямувала до виходу з зали, за нею слідом вже рішуче крокувала Маргарет.

— Гадаєте, що ви тут господиня?! — гнівний дівочий голос відлунював від кам’яних стін коридору. Мія різко зупинилася й повільно обернулася до конкубіни графа, яка стрімко наблизилася, схрестивши на грудях руки. А в сіро-зелених очах стільки жовчі й ненависті…

— Звичайно, я господиня, а хто ж іще? — Мія вигнула брову й здійняла підборіддя. – Я законна дружина де Берга й Ваша нова пані, — мовила доволі спокійно і владно. — Й до мене треба звертатися «Ваше Сіятельство»…

— Авжеж, усім відомо, що цей шлюб лише за домовленістю, — їдка й зухвала усмішка з’явилася на вустах Маргарет. – Так, законна дружина, але не кохана… Бо кохав і кохатиме Бранд лише мене… мене! – її очі блимнули зловтішно. — Вночі він довів це…

— І що, народите йому бастардів у гріху? — здається, Мія також зуміла добре вжалити, адже в погляді Маргарет спалахнув гнів із часткою відчаю. — Що ж, кохайтеся собі, я дозволяю, — вона зневажливо махнула рукою, хоча за вдаваною байдужістю майстерно приховувався гіркий біль, який наче голкою пронизав після отих слів конкубіни Бранда. – Лише не плентайтеся в мене під ногами і не заважайте виконувати мої обов’язки господині… законної господині! – останні слова пролунали показово-чітко, із наголосом на «законної».

Мія розвернулася та стрімко й гордовито попрямувала вбік виходу з центральної вежі надвір, ковтаючи гіркий клубок образи, що стискав горло, наче дихати заважав… Наразі збадьорить лише холодне повітря та й решта гостей відбуває, треба провести в дорогу.

Дивлячись графині вслід, Маргарет злісно стиснула щелепи і тремтіла від люті, стискаючи пальці в кулаки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше