Коли розтане крига

Глава 14

Під час обідньої трапези панувала тиша, лише кілька стриманих фраз пролунало за столом, здебільшого стосовно організаційних моментів щодо господарства й побуту.

Маргарет мовчки куштувала юшку з лосося, періодично стріляючи очима в бік задумливого графа, а думки його витали десь далеко…

— Завтра досвіту відбуваю у справах до Фалеза, з Англії прибув король і в резиденції Його Величності відбудеться зібрання, мабуть, щось термінове, — похмуро мовив Бранд. – Гадаю, через неспокій на землях Нортумбрії, графиня де Бомон мала рацію…

Мія відразу напружилася, адже на тих землях наразі мешкає Базілл… А коли здійняла погляд, відразу помітила, якими очима дивиться на неї барон Роберт… із неабияким захопленням, благоговінням, наче янгола споглядає… Графиня мимоволі зашарілася й опустила голову, а ось Деніза злісно примружила сірі очі, адже після слів Маргарет пильно спостерігала за бароном і дружиною брата. Невже це правда? Він дійсно закохався в цю пихату пані?

Зціпивши зуби й стиснувши в руці келих, Деніза відчула пронизуюче й гірке розчарування, а також ненависть до юної графині. Невже брату байдуже до цього? Мабуть так, бо має стосунки з Маргарет… Звичайно, його вродлива дружина шукатиме втіхи з іншими, але ж тільки не з бароном!

«Господи, звідки ж ти узялася на наші голови? Краще би брат одружився із товстою й огидною жінкою…» — Деніза ладна була розридатися у відчаї, але приховуючи свої емоції, вона похмуро і мовчки трапезувала.

Доволі швидко минув перший день перебування Мії на чужині, роботи було чимало… Вона встигла оглянути кілька веж на території фортеці, а управитель постійно супроводжував, відповідаючи на запитання, які виникали в юної пані. Також з’явилося багато зауважень і побажань щодо покращення побуту місцевих мешканців. Мія звеліла навести лад в приміщеннях замку, особливо в гостьових покоях, адже за тиждень прибудуть знатні особи на турнір. Також варто добудувати ще одну стайню для коней та встановити там пічку, адже конюхи мерзнуть в холодну пору року.

Звичайно, було би значно простіше, якби в графині були ключі від усіх приміщень, адже господиня замку повинна їх мати й носити в’язку з собою на поясі. Зазвичай це підтверджує статус господині, але Бранд чомусь не поспішав їх віддавати…  

Протягом дня Мія не бачила графа, наче чоловік постійно уникав її. Та це й на краще, адже якось легше зосередитися на роботі без його присутності. Ті сірі й зухвалі очі неабияк дратують, хочеться видряпати їх геть… Але доведеться ще побачити де Берга під час вечірньої трапези… І хоча є чимало запитань до нього стосовно господарства, але Мія краще усе обговорить із Ароном.

Коли вечірня темрява огорнула довкілля, в бенкетній залі під час вечері графиня активно спілкувалася із управителем, наче за столом більше нікого не було. Хотілося також поговорити із Денізою, але вона так злісно пропалювала сірими очима, що бажання до неї звернутися вщухнуло враз.

«Невже така сама змія, як і конкубіна графа? Обережно з ними варто бути й триматися чимдалі, нехай сичать собі, хоч луснуть від злоби…» — дійшла висновку Мія і вже вкотре спіймала на собі безмежно-теплий погляд Роберта, який наче навмисне зайняв місце навпроти, щоб зайвий раз споглядати ту вроду… І через те, що в бік свого чоловіка графиня показово не дивилася, вона не мала змоги зауважити, що Бранд помітив те захоплення в карих очах барона…

— Роберте, ви також завтра вранці відбуваєте зі мною до Фалеза, отже, будьте напоготові, — холодно й наказово пролунав голос графа.

— Але ж ви наче звеліли мені залишитися, — Роберт запитливо здійняв брови. – Наглядати за вашими воїнами…

— Мені спокійніше, коли ви поруч, бароне, — Бранд якось їдко й багатозначно всміхнувся. – А в фортеці залишиться Олаф, він начальник охорони, адже, впорається і без вас…

— Як скажете, Ваше Сіятельство, — Роберт розчаровано зітхнув, бо вже був у передчутті того дня, коли Бранд поїде, а він матиме змогу спокійно спілкуватися з Мією… Що ж, цього разу не доведеться…

Діставшись своїх покоїв, юна де Берг попри неймовірну втому взялася за вишивання. Амелія лише скрушно хитала головою і вмовляла пані лягати відпочивати, але Мія звеліла знайти серед речей скриню з нитками й голками.

— За тиждень лицарський турнір і я хочу оздобити вишивкою шовкову хустинку, адже якщо мій законний чоловік переможе під час змагань, об’явить мене «дамою серця»… Я змушена буду щось подарувати йому, — вона зітхнула, відчиняючи скриню в пошуках срібних ниток. – Звичайно, якщо об’явить саме мене… — раптом закралася болюча думка, що граф може і Маргарет подарувати свою перемогу, але чи зважиться він так принизити свою дружину привселюдно? Чомусь серце огорнуло тривожним трепетом, аж руки зрадницьки затремтіли…

«Та ні, навіть де Берг не здатний на таке, адже цим самим принизить і себе… Сподіваюся, хоч під час турніру не буде прикрощів і мій чоловік керуватиметься здоровим глуздом, а не пихою…» — таким чином Мія подумки себе заспокоювала, роблячи перші стіжки на білій шовковій тканині… Але руки чомусь геть не слухалися, наче не хотіли творити красу для ненависного де Берга… А графиня докладала усіх зусиль, щоб не думати про те, як цієї ночі Маргарет знову навідається до його покоїв… Господи, як же це гірко й принизливо! Законний чоловік наразі з іншою, чому ж він не старий та бридкий, тоді було би легше! Чомусь знову й знову пригадувалася та жарка ніч в таборі, коли огортав полум’ям пестливих дотиків, не шкодував цілунків й лагідних слів…  Наче то був геть інший чоловік, не Бранд…

«Не варто мені про це згадувати, та ніч залишиться в минулому, мов сон… Наразі нехай торкається її, своєї коханки… Звичайно, після цього я ніколи не дозволю де Бергу навіть наближатися до мене. Гидко… Бо вже був з іншою… мабуть й зараз з нею…» — одинока й непрохана сльоза скотилася по щоці, Мія мовчки витерла її долонею. Важко. На серці такий тягар, мов каміння туди хтось запхав…

— Бетті, запали-но ще свічку й дай мені келих з вином, — графиня зітхнула, киваючи в бік столу. – А також приготуй тазик із теплою водою десь за годину. Сподіваюся, до турніру впораюся з цією вишивкою на хустині, хочу оздобити срібними візерунками… Ім’я «Бранд» не вишиватиму, чомусь нема на те бажання…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше