Глава 18

Початок грудня неабияк тішив ясними й сонячними днями. Деінде промерзлий ґрунт вкривав сніг, але яскраве сонце пестливо пригрівало, осяюючи довкілля, в безмежній блакиті неба пливло кілька пухких хмаринок.

Наразі погода видалася доволі сприятливою для турніру. І хоча такі святкування краще проводити в теплі пори року, але де Берг вирішив інакше. До фортеці вже прибуло чимало знатних гостей із сусідніх графств, а челядь збивалася з ніг, адже роботи чимало. У замку вирувала пожвавлена метушня, прибулі розташовувалися в гостьових покоях, бурхливо обговорюючи майбутній турнір. Біля стін фортеці вже облаштували велике ристалище, навколо якого встановили дерев’яні трибуни-місця для глядачів. У долинах графства рясніли чисельні намети із яскравими, строкатими зображеннями різних емблем, які також красувалися на святковому вбранні людей і штандартах, що маяли на вітрі на флагштоках. Звичайно, в замку далеко не усім вистачить місця, отож, багато прибулих розташувалися в наметах і зігрівалися біля чисельних багать за межами фортеці неподалік від ристалища. Спритні торговці вже притягли барила з вином, яке гості з радістю смакували й поїдали запечену на вогнищах дичину.

Незабаром герольд оголосить початок турніру, а глядачі вже поспішали зайняти свої місця біля ристалища. В передніх рядах велично сиділи знатні дівиці й жінки, а кожна з них вже подумки уявляла себе «дамою серця» того чи іншого воїна-переможця…

Той радісний і пожвавлений святковий настрій не відчувала лише Мія… Звичайно, графиня була неабияк заклопотана організацією цього дійства, прийомом знатних гостей в замку і хоча вона мило й привітно посміхалася кожному, серце огортав грудневий холод… Кутаючись в довгий яскравий плащ, оздоблений хутром бобра, юна леді поважно займала своє почесне місце у першому ряді. Графині неймовірно личило червоне бліо з сукна із золотистими візерунками, а голову й плечі покривала білосніжна хустина, яка закріплювалася зверху срібним обручем. Як завжди, Мія трималася доволі гідно, впевнено й гордовито здійнявши підборіддя, вона споглядала ристалище, на яке незабаром вийдуть лицарі.

Неподалік з поважним виглядом велично сиділа графиня де Бомон, яка прибула вранці, а трохи далі розташувалися Маргарет і Деніза. На честь святкування дівиці вбралися в розкішні бліо-сукні і розшиті візерунками плащі. Сидячи на підстелених овечих шкурах, вони постійно перешіптувалися, періодично невдоволено зиркаючи в бік Мії, якій, здавалося, було байдуже до тих пліткарок. Але чи так то було насправді?

«Коханка де Берга нині сяє, мов сонце в небі… навіть я мушу визнати, що вона вродлива…» — графиня задумливо зітхнула, споглядаючи герольда у святковому вбранні, який впевнено крокував до дерев’яного постаменту. Мія мимоволі стиснула пальцями невеличку, розшиту перлинами торбинку із бордового оксамиту на поясі, в якій знаходилася та сама вишита хустинка, подарунок для переможця… Але серденько немов кігтями шкрябала думка, що в разі перемоги законний чоловік об’явить «дамою серця» іншу… свою конкубіну…

«Невже він це зробить? Від де Берга можна сподіватися всього… — графиня похмуро насупилася, намагаючись гнати геть ці думки. — Гадаю, йому вистачить здорового глузду…»

Піднявшись поважно на постамент, герольд гучно оголосив початок святкових змагань. І ось на ристалищі з’явилися перші учасники. Сидячи верхи, лицарі згідно правил зайняли свої позиції в різних кінцях поля. Напружені й зосереджені суперники споглядали одне одного, озброївшись довгими й затупленими списами та щитами. Так, під час змагань використовувалася саме затуплена зброя, щоб було менше травм. Також згідно правил заборонялося завдавати удари в праву руку суперника, треба було поцілити в груди, або в щит, щоб отримати бажане очко від суддів. А якщо вдавалося вибити суперника з сідла, це означало остаточну перемогу. За учасниками ретельно стежили судді, а своє рішення повідомляли герольду, який і оголошував переможців.

Участь в змаганнях мали право брати лише представники знаті, а переможець забирав собі коня, зброю й обладунки суперника, якого зумів здолати під час поєдинку.

Лицарів, які знаходилися на своїх позиціях, розділяла натягнута посеред ристалища мотузка. Коли трубив ріг, вона опускалася й чоловіки кидалися в атаку.

І ось герольд вже оголосив перших учасників, прибулих із сусідніх графств молодих лицарів… Протрубив гучно ріг, а Мія із завмиранням серця спостерігала, як вершники стрімко неслися назустріч один одному й після першого удару щит одного з лицарів розлетівся вдрізки… Охоплений азартом натовп ревів, учасники знову зайняли свої початкові позиції, а одному з них зброєносець приніс новий щит на зміну пошкодженому. Наразі Мія ні за кого з них не вболівала, лише хвилювалася, щоб ті воїни сильно не постраждали під час поєдинку… Наїжені списами лицарі вже вдруге щодуху неслися один одному назустріч, а всього було три спроби… Налякана графиня лише заплющила очі після чергового зіткнення, адже один з чоловіків не втримався в сідлі й впав на землю…

— Перемогу отримав Його Милість барон де Валуа! — пролунав гучний вердикт герольда, а молодий лицар вже прямував верхи до трибун, щоб показово оголосити свою «даму серця».

Наступний поєдинок Мія також споглядала із цікавістю і острахом, адже насамперед, хвилювалася за здоров’я охоплених азартом учасників.

«Господи, чому ж тим чоловікам так важливо хизуватися своєю силою? Наражають себе зайвий раз на небезпеку, чимало після тих турнірів покалічених! Невже їм військових походів недостатньо? Недарма церква не схвалює ті турніри! Але ж як вгамувати тих впертих чоловіків? Вони ладні мов півні битися до останнього, вискубуючи одне з одного пір’я… Мабуть, я чогось не розумію… — Мія скрушно похитала головою, споглядаючи пораненого після другого поєдинку учасника, який з допомогою свого зброєносця покидав ристалище. — Мабуть, такий жорстокий цей світ. Має перевагу той, хто фізично сильніший…»

— Його Сіятельство граф де Морт та Його Сіятельство граф де Берг! — після гучного голосу герольда серце Мії раптом завмерло в грудях, а руки чомусь мимоволі почали тремтіти від дивного хвилювання… За мить на ристалище виїхав верхи її законний чоловік…