Глава 1

«Краще смерть, ніж цей жахливий шлюб…» — лише ця думка надавала впевненості рухатися далі, вперед. Звивистими стежинами Мія продиралася верхи крізь лісову гущавину, періодично озираючись навкруги. Вона напружено прислухалася до шерхоту пожовклого листя крислатих багатолітніх дубів й тріскоту сухих гілок під кінськими копитами. На щастя, ці осінні дні листопаду доволі теплі й сонячні, гарна пора для подорожі…

Мія залюбки би милувалася красою природи й цього лісу, але заважав страх із присмаком бентеги й невимовної образи на весь світ, а насамперед, на рідного батька, який прирік дівчину на цей шлюб…

Літній чоловік, граф Ессекський, волів зберегти владу на своїх землях після вторгнення до Англії норманського короля Вільгельма Завойовника, якому присягнув на вірність. Владний і жорсткий монарх сприяв об’єднанню норманської та англосаксонської знаті за допомогою шлюбів за домовленістю. Звичайно, граф Ессекський без жодних вагань за бажанням монарха погодився на одруження своєї доньки Мії із воєначальником з земель Нормандії.

«Ти станеш дружиною графа Бранда де Берга, за тиждень він прибуде до нашої фортеці, де і відбудеться ваше весілля, — суворо й владно приголомшив дівчину її батько під час вечірньої трапези. – Це наказ короля Вільгельма… Кажуть, той норманський граф доволі заможний, а також суворий і вже не юнак… Отож, із завтрашнього дня розпочнеться приготування до весілля, Міє».

«Але ж, батьку! Я не знаю його, не кохаю! – дівчина враз зблідла, сидячи за столом, ледь наповнений вином келих не випав з рук. – Якщо я не хочу…»

«Ти смієш сперечатися із батьком?! – пролунав грізний голос графа, який поглядом лютим пропалював доньку. – Кохання?! Ти надто юна, щоб говорити про це! Покохаєш в шлюбі, згодом!» — він лише злісно видихнув та брязнув келихом об стіл, а присутні за столом притихнули, мов налякані миші.

Боялися усі гніву літнього графа, навіть його найближчі родичі. Мати Мії, доволі вродлива графиня Ессекська сиділа мовчки, адже була на боці чоловіка щодо цього шлюбу. Ніхто не волів йти проти наказу короля Вільгельма, але найгірше за все, що власне батько й сам запропонував новому монарху кандидатуру своєї доньки, бажаючи догодити йому й зміцнити відносини із норманською знаттю. Так, граф Ессекський вислужився перед новим королем і був щасливий, коли Вільгельм під час особистої аудієнції запропонував одного із своїх графів, а саме суворого воєначальника Бранда на прозвисько Гострий Меч, для якого вже доволі давно шукав наречену.

Звичайно, під час вечірньої трапези Мія стиснула зуби й зобразила покірність та згоду, але в голові відразу з’явилася думка, що лише втеча єдиний порятунок від цього небажаного шлюбу. Було очевидно, що ніхто з родичів її не підтримає й не зрозуміє, окрім кузена Базілла, який мешкав в Йорку на землях Нортумбрії… Саме туди вона наразі і прямувала, до брата. Базілл був абатом у монастирі Йорка, куди він відбув відразу після вторгнення Вільгельма на землі Британії. Не до душі був Базіллу новий король, ненавидів він норманів, як і багато представників англосаксонської знаті, зокрема, в Нортумбрії.

Базілл і Мія зростали разом та постійно одне одного підтримували у скрутні хвилини. Здавалося, лише кузен був завжди готовий її втішити й зрозуміти, а після його відбуття дівчина отримувала з Йорка листи від Базілла, у яких ретельно описувалося життя монахів, їхній побут та звички й непохитна віра в Господа.

«Краще стану монахинею, прийму постриг і оселюся в одному з монастирів Йорка, де служитиму Господу, але буду вільною! Той норман ніколи не торкнеться мене! — Мія схопилася за цю думку, мов за єдину надію на порятунок… А ще ходять чутки, що той Бранд доволі жорстокий і крижаний, а також немолодий, у літах… — Мабуть, ще й страшний, мов звір, а доведеться з ним ложе ділити… Матір Божа! За які гріхи мені це все?»

Розмірковуючи над своєю важкою долею і реаліями життя, Мія прямувала верхи крізь ліс, адже мала намір дістатися найближчого по дорозі селища. Шлях до земель Нортумбрії дівчина пам’ятала, адже вже один раз відвідувала Базілла у супроводі охоронців і кількох служниць. Фортеця Йорка здавалася їй тоді похмурою, але наразі вже байдуже. Насамперед, за тими мурами вона буде вільною…

Ліс поступово огортали сутінки, десь ухали сичі в верховіттях дубів, а відлуння стрекотіння цвіркунів навіть трохи заспокоювало… Вже незабаром закінчиться ліс і дівчина має виринути з гущавини в бік селища, де зупиниться у заїжджому дворі на ночівлю. Із особистих речей юна леді взяла із собою необхідне вбрання та коштовності, до кінського сідла кріпилася дорожня торбина, а до поясу — гаманець, а також піхви для клинка. На щастя, Мія опанувала певні навички володіння одноручним мечем, адже часто тренувалася із Базіллом.

Раптом дівчина почула позаду якийсь шерхіт та тупотіння кінських копит, а коли з острахом озирнулася, то побачила незнайомих вершників, які прямували за нею із смолоскипами в руках.

«Невже розбійники?» — виникла перша думка і розуміння того, що вони надто близько і навряд чи вдасться втекти, Мія лише стиснула руків’я свого меча.

— Стій-но! Зупинися! – почула вона за спиною чоловічий голос. – Навряд чи втечеш!

Дівчина й сама розуміла, що втекти не зуміє, якби ж то була рівнина, можливо й пришпорила коня, але не в лісі… До неї стрімко наблизилося троє вершників, в світлі смолоскипів Мії здалося, що не схожі вони на лісових розбійників. Очевидно, якісь воїни, або чиїсь охоронці.

— Куди прямуєш сама й крізь ліс? – поцікавився один з них, запитливо вигнувши брову. – Адже небезпечно… Хто ти й звідкіля?

— Подорожую до Нортумбрії, у термінових справах! Я благородна леді, донька графа із Кента, моє ім’я Елізабет! – вигукнула дівчина максимально впевнено, хоча всередині усе похололо, а пальці напружено стискали руків’я клинка на поясі. Так, вона вирішила збрехати щодо себе, наразі так безпечніше.

— Ваша Милосте, а вона доволі гарненька, може розважимося із цією красунею? – поцікавився один з воїнів в того знатного чоловіка, який розмовляв із Мією.