1 розділ

- Полю, я розумію в житті все буває, але робота є робота. Клієнти не задоволені, ще один такий день, і розмова піде про звільнення.
- Вибачте!
- Полін, це не діло! У тебе, щось сталося? Може поділишся? Якщо треба я можу дати тобі відгули.

- Та все якось навалилось, ще й мама потрапила в аварію її машина збила.
- Дуже постраждала?
- Досі не прийшла до тями, лікарі не дають ніяких шансів, кажуть треба терміново зробити операцію на серці, інакше все. Вибачте, що я вас гружу своїми проблемами.
- Дорога операція?
-  200 тисяч гривень!
- Нічого собі... Вибач ти ж сама сказала шанси є, а гроші, а гроші усім світом назбираємо!
- Чесно я вже в це взагалі не вірю!  Виходить я її вбиваю!
- Не кажи такого! Ти абсолютно ні в чому не вина! Поліція знайшла винних?
- Де там! Шанси майже відсутні.. Камер там немає, мама без тями, свідків теж не було. Я в таке навіть не вірю. Та й наврядчи вони заплатять по заслугах. Не в наш час і не з нашими людьми. Мені зараз не до цього. Треба рятувати матір, а там буде, що буде!
- Знаєш що  - ти йди додому, відпочинь трохи, подумай тільки не забивай собі дурними думками голову, я впевнена рішення знайдеться, іншого й бути не може!
-Дякую, вам Марино Дмитрівно, за розуміння,але краще не треба, вдома нічого хорошого мене не чекає. Ден на роботі, а сидіти в чотирьох стінах до ранку, я просто не зможу.
Жінка її обійняла:
-  Ну роби, як знаєш, але на цьому тижні можеш не приходити.  Роби все, що тобі треба і не думай, що ще сюди треба  йти. Я ж все розумію. І якщо потрібна якась поміч дзвони. В нас колектив хоч невеликий, але разом ми сила. 
Дівчина взяла свої речі і вийшла з закладу.
-До побачення,- сказала на прощання.
...
Вам,напевно, цікаво звідки я все це   знаю?  Вона моє все, моє таємне кохання. Я знаю, що це не нормально, але вже роками, місяцями за місяцями, днями за днями, не можу це змінити. Я справді не можу без неї жити,з нашої першої зустрічі в універі я або ходжу за нею або працюю. Просто дивлюсь, як вона живе, куди ходить, чим дихає. Я знаю, які заклади вона любить, на що має алергію, в яких магазинах одягається, і з ким зустрічається. Я знаю, що це неправильно, але, на жаль, чи , на щастя, нічого не можу з собою зробити. Так,я ненормальний - звихнутий  на голову недоумок, який вперше кохає. Зараз, сидячи в її лікарняній палаті, я не можу себе пробачити за те, що в той день не був з нею.  Був зайнтий дечим іншим, того дня я мав багато справ, і навіть 30 хвилин не дивився за нею- за що поплатився, мені здається  я весь час буду картати себе! Якщо чесно, я готовий відмовитись від усього аби вона жила. Обіцяю більше ніколи не ходити за нею, обіцяю зникнути назавжди, і похоронити в собі всі почуття. Впевнений, що нікого більше не полюблю, але готовий жити на самоті. Може Поля й не дізнається про мене, але я обіцяю, що залишу їй свою історію. 
- Полінко, тільки прокинься, все буде добре, більше ніхто і ніколи  в житті не завдасть тобі болю! Полін, я тебе дуже сильно кохаю!