2 розділ

Поля вибігла на вулицю. Куди йти і що робити не знала. Відчувала себе нікчемно, у неї,ніби , були зв'язані руки. Єдиною надією зараз був  Ден- її хлопець. Він був з дуже заможної сім'ї. Дівчина хотіла зайняти гроші у його батька, думала, що нареченій його сина він не відмовить.
- Алло, Денисе, ти  де зараз? Нам треба зустрітися,.ні додому це не почекає, де я зараз?..........вийшла з робити...так чекаю тебе у кав'ярні.
На дворі, було ще зовсім світло, до кафе було три хвилини швидким ходом, тож дівчина йшла, не поспішаючи.Думала. Дівчина не кохала Дена, швидше це була довгострокова симпатія, і щоб попросити гроші в хлопця їй треба було переступити через власну гордість.
Вона зайшла до кав'ярні і сіла за її улюблений столик. Раніше Поліна часто тут бувала, здавалось це було в минулому житті, а ж самій смішно стало, ще тиждень тому вона мало не кожен день пила тут каву.
Нарешті прийшов Денис. У їхніх стосунках вже давно щось охололо, тож він навіть не поцілував її, просто сів і почав пити раніше замовлений Поліною напій.
- Я теж хотів з тобою серйозно поговорити, думав краще вдома, але якщо на це пішло, то я до тебе теж маю розмову!
-  Дане, ти ж знаєш в якій я зараз ситуації, я б ніколи на просила у тебе , а тим більше у твого батька гроші, але мама помирає... Можеш мені допомогти? Я тебе дуже прошу!
- Я? Полін де я візьму такі гроші? Я розумію, що я директор фірми, непогано заробляю, але ти ж сама знаєш, я нещодавно купив машину, всі заначки я витратив на неї.
- А батько?  Ми ж з тобою майже сім'я. Я віддам, просто мені терміново.
- Полю, ти ж знаєш, що я вже місяць як з ним не говорю. Ти мене вибач, але переступати через свою гордість я не буду! Тим більше ми з тобою навіть не чоловік і дружина, про що я говорю ми навіть не наречені.
- Серйозно? Ти знаєш, а  я думала інакше.
На її очах почали текти сльози, з цією людиною вона не хотіла залишатись ні на хвилину.
- То я пішла?!  Ну буду займати твій час. Я так зрозуміла  ми жити разом вже теж не будемо?!
- Я якраз мав з тобою про це поговорити. Розумієш останнім часом в наших стосунках забагато  негативу, я не хочу так жити,та й нещодавно я зустрів іншу дівчину.  Зрозумій,ми стали чужими з тобою, разом нас нічого не об'днує, тож давай поставимо крапку в нашій історії.
-  Ось так значить, ну що ж я тебе не тримаю, забирай свої речі і вали на всі чотири сторони!
Вона встала і вже готова була йти, на обличчі було повно сліз.
- Ти тільки скажи, а це обов'язково було робити саме зараз, коли в мене стільки проблем? Ти не міг почекати хоч тиждень. А я згадала, ти ж в нас не переносиш проблем. Прощай.  Щасливого і життєрадісного тобі кохання. Вона вибігла надвір, сіла на лавочку і просто ридала. Дівчина не знала, що їй робити далі!
...
Це було близько двох тижнів тому. Аж не віриться, що вона лежить отут без тями вже  5 днів... Мені ніколи не подобався її Ден! Та про що я говорю, чого він має мені подобатись, недоумку який зробив себе психічно ненормальним, а зараз намагається витягнути себе з цієї прірви.  Того дня я слідкував за нею десь дві чи три години. Бачив її сльози, сидів за сусіднім столиком в кав'ярні. Мені так хотілося обійняти її, сказати, що допоможу, натомість я просто дивився на неї, переконував себе, що не можу підійти і розказати їй все, адже хто в таке повірить. Я думав вона здасть мене в психлікарню. Знайте її вчинок мене теж змінив. Хіба оте все можна назвати коханням? Я хотів стати її власником, як вчасно вона мене зупинила. Тепер я буду любити її зовсім по- іншому тихо, на самоті, без неї. Аби лиш вона була щасливою!