3 розділ

Поля досі не могла зрозуміти все, що сталося до кінця. Не вірила, що так можна вчиняти з людьми, з якими стільки років разом. Виходить два роки життя, вона витратила марно. Може, це й справді не було кохання, але Поліна прив'язалась до нього, звикла до думки, що вона в стосунках, десь в глибині своєї душі думала про весілля і подальше життя. Ну чому це сталося саме зараз!?Він самий справжнісінький покидьок, хіба нормальні чоловіки вчиняють так? Як вона хотіла пригорнутись до мужнього, теплого і м'якого чоловічого плеча, поплакати, щоб за неї все вирішив хтось інший. По правді Поля погано сприймала проблеми, швидко ламалась і не могла зібратись, не знала що робити, і коли наступали вершини болю, і страждань просто здаваласьсь. Так було і зараз. Її єдиним бажанням, яке тримало її на цьому світі було не втрати маму. Врятувати, проте, що робити вона досі не знала.
У роздумах і зневірі дівчина йшла вулицею, що вела до її дому. На очах було повно сліз, Ден був її останню близькою людиною, виходить, крім мами, вона нікому не потрібна у цьому житті! А вона, вона просто не знала, як її врятувати. От якби батько був живий...Це був єдиний чоловік, який справді був для неї ідеалом. Тато... Як їй зараз його не вистачає. Понад усе дівчина хотіла до нього!
Бібіппп
- Полю, обережніше тебе ледь не збив автомобіль, може в цьому житті не все так погано?
Дівчина подивилась на свого спасителя великими, карими, заплаканими очима.
- Вибачте,- вона наважилась підняти голову, перед нею стояв чорнявий і дуже гарний чоловік трохи старший за неї- дякую вам!
Поля, не дочекавшись, відповіді вирвалась з його рук і побігла в зовсім іншу сторону.
Тільки охолонувши, вона згадала, що він назвав її по імені, а отже вони були знайомі!
...
Того дня я ходив за нею весь день, бачив її біль, розчарування і сльози.В ті миті моє серце кроїлось і розривалось на частини.  Найбільше мені запам'ятались її очі, коли я встиг зловити її за руку, і таким чином вона не потрапила під автомобіль, До цього мені не вдавалось роздивитися її так близько.
Саме тоді я ще більше зрозумів, що по справжньому кохаю. Пам'ятаю як назвав її по імені, добре, що вона не звернула на це уваги, навіть не знаю, що робив би, якби Поля запитала мене звідки я її знаю.
Знаєш що саме цікаве, я тоді навіть не здогадувався яким ненормальним виглядаю. Думаю, я її не сподобався, наврядчи б вона такого полюбила. Не знаю, мій світ досі розібраний на пазли, які хтось дуже добре перемішав. Єдним, що точно буде вірним- це звернутись до психолога, але ж я знаю, що мене тоді точно покладуть до лікарні. І що тоді? Хто буде наглядати за нею в лікарні, говорити з нею довгими ночами,слідкувати за лікарями.. Так Я не нормальний!