8 розділ

Поля отямилась на кушетці в кабінеті того самого лікаря.
- З вами все добре?- запитала її вже немолода медсестра.
- Як сказати в голові паморочиться. 
- Ну це й не дивно, лікар попросив приглянути за вами. Ходімо я дам вам гарячого чаю з цукром, я так зрозуміла ви з самого ранку нічого не їли.
- Мені, здається, що не їла ще зі вчорашнього ранку. 
Вони вийшли з кабінету, Полі було важко йти, але медсестра взяла її за руку і підтримувала.
- Сідай сюди. Вип'єш чаю і поліпшує. Ну хіба можна так себе заморювати, ти ще молода, а  здоров'я в тебе одне! У тебе хтось лежить  у цьому відділенні?
- Так, мама.
- Це жінка яка потрапила в аварію?
- Її на пішоході  збив автомобіль! А ви щось знаєте про неї?
- Як тобі сказати, дівчинко, міняла крапельниці декілька разів, ви з нею дуже схожі. Тримай свій чай, зараз тобі стане краще і підеш до їдальні, треба обов'язково поїсти, чуєш!?
- Добре.Дякую вам велике.
Дівчина почала плакати.
- Ну все тихенько, я здогадуюсь як тобі важко зараз, але треба брати себе в руки - вихід завжди знайдеться.
- Боюсь, що не завжди, я вже все, що могла зробила, а дива такі не сталося, і в банк ходила, і квартиру намагалась продати все марно.Я точно не назбираю таку суму!
- І що немає людей, які  тобі можуть позичити гроші?
- Нема! Більшість друзів ніби кудись поділися, батько помер багато років тому, а хлопець мене кинув!
- Ану не розкисай, знаєш що-  я тобі напишу номер телефону благодійної організації. Не знаю, чи там тобі допоможуть, але надія є. І сама пошукай схожі. В нас місто не маленьке, якщо добре постаратись, то можна знайти приблизно 5. Десь та й допоможуть!
- Що отак просто перечислять всю суму?
- Ну може не всю, а частину, але це вже не нічого. Тримай папірець!
- Дякую вам, оце моя остання надія. Я, напевно, вже піду, в вас все таки робота. А можна вас ще дещо попросити, якщо мамі стане гірше подзвоніть мені на  ось цей  номер, будь ласка.
- Добре. Я буду час від часу навідуватись. Тобі вже краще, точно?
- Так значно. В голові вже не паморочиться. Чесно. То я вже піду, дякую вам щераз і до побачення.
- Заходь до мене як будеш тут, я тебе цукерками наступного разу пригощу.
- Добре.
Поля спустилася на перший поверх і знову забула про голод. У неї з'явилась  надія, вона вірила, що  це той самий вихід, і її допомога. Якби  ж так було. Поки що вона просто раділа, виходячи з лікарні.
...
Тоді я поїхав слідом за нею.  Я боявся за Полю. Тай все більше і більше переконувався, що, крім мене, їй ніхто не допоможе! Ми їхали в одному вагоні і я весь час дивився просто на неї. Якщо чесно,досі не розумію як вона не здогадувалась про моє слідкування.  Напевно, їй було просто не до цього, у неї була купа проблем і зовсім нікого хто міг би їй допомогти. Ми разом зійшли з електрички і я подав її руку, Поліна тоді навіть не помітила цього, але я не серджусь, бо,  побачивши її засмучені від горя очі,  вирішив, що назбираю всі гроші сам, допоможу їй хоч так. Виявилось, що перечислити анонімно  гроші на рахунок людини зовсім не проблема. А ще місто в якому Поліна народилась мені дуже сподобалося, я був там вперше і там так красиво. Колись обов'язково приїду туди щераз, бо тільки у такому місті як це могла народитись Поля.
Не знаю чим я тоді керувавс, взяв відгули поїхав вслід за дівчиною яка мене зовсім не знає.  Все більше і більше я розумію, що поводив себе, як людина, якій треба до психіатричної лікарні. Будь- який хлопець, зізнався б  в почуттях вже давно і чекав відповіді дівчини. Може б у нас все склалося, і не було б зараз усього цього. Я б допомагав їй ще й морально і ми б впоралились!  Вона б зараз тут не лежала! Напевно, з мене вийшов би гарний шпіон, так я загрався, але настав час все робити правильно!