10 розділ

БУЛА десь 8 година ранку. Полю розбудив телефон, який дзвонив і дзвонив. Це була Аліса.
- Алло. 
- Я вже думала, що ніколи до тебе не додзвонюсь. Полін, їдь сюди, в мене погані новини.
- Ти ж знаєш, що я не зможу.  Що сталося. кажи, в мене і так все не дуже добре, думаю твої новини не погіршать все це, бо нема куди.
- Я не знаю, як тобі про це сказати, та й не факт, що це правда.
- Аль!
- Короче, мені сказали що тебе виключають з університету.
- Хто сказав?
- Та не важливо. Але інформація достовірна на 95 відсотків. Що ти будеш з цим робити?
- Нічого.
- Тобі треба приїхати і розповісти про все ректору. Є ще великий шанс все виправити.
- Може й так, але я не можу, навіть якщо б хотіла.
- Але ж це твоє майбутнє. Ти так довго до цього йшла, і отак просто відмовишся від своєї мрії?
- Аль, мені за два дні треба зібрати дуже багато документів. Часу дуже мало.  І марнувати його на поїздку туди сюди я просто не маю права.
- Поль, тоді пообіцяй мені, що після оцього усього, коли все стане краще, ти відновишся і таки станеш політологом - це ж твоя мрія, ти ж будеш жаліти потім про це! Поль, ти ж була найкращою на нашому курсі, всі пророкували тобі дуже успішне майбутнє.
- Та коли то було.
- Тоді коли ти не пропускала заняття, не так давно ще на тому курсі! І я думаю викладачі і зараз на це сподіваються.
- Наврядчи. Я цих півроку майже з ними не бачилась.
- То ти обіцяєш?
- Якщо все буде добре, то як мінімум спробую.
- Для цього треба буде розказати всю правду і якби ти це зробила зараз тобі б точно повірили!
- Ну все! Мені ще не виключили, давай вже закриємо цю тему! Може все ще обійдеться!
- Я в цьому впевнена! До речі, як мама?
- Ну без змін і в мене і в неї.
- А про які справки ти казала?
-  В благодійний фонд, мені там пообіцяли не малу суму. Не всю звичайно, але це хоч якісь гроші.
- До речі про гроші. Ти вибач мене, але я розказала нашій групі і ми назбирали трохи.
- Дякую.
- Не злись, будь ласка.
- Я на злюсь, я справді дуже вам вдячна. Ти ,вони всі, це моя єдина підтримка.
- Як тобі їх передати?
- Не знаю... Може я поїду в місто. Треба забрати речі, строк оплати за житло вже майже минув.
- Тобі вже дзвонив хазяїн?
- Ще ні. Та й він така хороша людина, що якби про все дізнався дозволив мені б там жити ще півроку безкоштовно.Ще й би грошей на операцію назбирав.
- Ти б не взяла...
- От тому я йому і ні про що не кажу. Не хочу потім відчувати себе  винною і користуватись чужою добротою.
- Але ж може треба.
- Ні Аль, а ти на пари не запізнюєшся? Вже 8:20.
- Що серйозно? Точно. То я тобі потім подзвоню.
- Добре. Біжи вже, бо в мене теж  ще є справи.
...
Тож я вирішив взяти кредит. Ранком повернувся додому і одразу ж пішов в банк. На щастя, мені не відмовили, написали перелік необхідних документів, я розраховував не на маленьку суму і мені її там дали. Не 200 тисяч звичайно, але 150 теж не погано. Мені залишилась тільки четвертинна. Я був дуже щасливий, до того моменту поки не подумав про решту суми. Ідей було не так багато... Деякі з них взагалі абсурдні, а деякі нереальні. Але нічого, в мене вже виник план. Можна сказати мені пощастило, адже моя голова таки придумала, як вчинити.  І думаю я не помилився- Я все зроби правильно і ні про що не жалію. 200 тисяч не коштують її життя - вона і воно безцінне і якби мені сказали віддати усе, що в мене є, я б віддав, навіть не думаючи, адже я її кохаю.