11 розділ

Після того як дівчата попрощалась,Поля примусила себе встати з ліжка. Їй потрібно було зустрітись з лікарем, а ще зайти в бухгалтерію за справкою про те скільки ж коштувала операція. Через півгодини вона була на місці. Їй вже набрид цей лікарняний запах, їй було погано від нього, єдине про що вона мріяла - це щоб мама швидше вийшла звідси своїми ногами. А ще Поліна на дух не переносила маминого лікаря. Кожного разу дівчина слухала від нього одне й те саме, але вона мусила з ним зустрітись і таки зробила це.
Вийшовши потім з його кабінету, вона зустріла ту саму медсестру, яка не просто по-людськи поговорила з нею, ця жінка продовжила її життя на 72 години,цій людині Поля завдячувала як рідній мамі.
- Добрий день.
- Привіт. Ти знову тут? Може мамі гірше? Я заходила в її палату сьогодні все було ніби стабільно.
- Ні, все без змін. Я заходила по справі до лікаря. Дякую вам ще раз, ваша порада, мені дуже допомагає.
- То все вийшло?
- Так. Зараз зберу документи і 40000 тисяч гривень в мене вже будуть на руках.
- Я рада, а де ти будеш брати інші гроші?
- Я не знаю, єдина надія на чудо. Бо мої сили мене покидають і бажання допомогти теж, ще трохи і я здається здамся.
- Ей ти чого. Ну хто ж, крім тебе самої, тобі допоможе! Не думай про погане і шукай вихід, все точно, в будь -якому  випадку буде добре!
- Якщо мама...то нічого хорошого вже не буде...
- Але це тільки якщо,а ти зроби так щоб цього якщо просто не було!
- Як? Мені післязавтра треба перечислити всі гроші! Три дні.! Це нереально.
- Ти головне не здавайся, чуєш, налаштуй себе на те що ти все зможеш і так і буде.
- Чесно?
- А для чого мене казати тобі не правду? Це найчесніше, що я коли -небудь  казала.
- Дякую вам за все, завдяки цим розмовам, я хоч не відчуваю себе настільки самотньою!
- Немає за що, ну до зустрічі, зустрінемось в понеділок, коли твою маму привезуть після операції, я якраз буду на зміні,якщо в відпустку не піду.

- Хочеться в це вірити.
- Я вже  мушу йти, дзвони у будь- який час.. Я завжди допоможу, чула?
- Так дякую, до побачення.
Поля вийшла з лікарні. На неї ще чекало дуже багато закладів і розмов. Дівчина ще не знала, що взяти справку у деяких з них просто нереально.
...
Я розумію, що зараз вже нічого не змінити і писати про це безглуздо, але я відчуваю, що мені потрібно викласти це на папір, я сподіваюсь разом з усім цим вийде мій біль і це моя ненормальність. Я вже твердо вирішив, як тільки вона прокинеться, я піду..я не знаю поки куди, але зникну з її життя назавжди, бо впевнений, що це найкраще, що я зараз можу зробити. Я продам квартиру, розплачусь з усіма боргами і поїду кудись за обрій, робота завжди знайдеться, попрошу знайомого і за декілька днів він мені знайде чудове місце, в будь-якій  країні. Тут мені нічого не тримає, а псувати їй життя я більше не хочу, вистачить з неї страждань, та й з мене також. З нас все одно б ніколи не вийшла пара. Пам'ятаю ще як не так давно мріяв про нашу сім'ю. Про наш великий будинок, десь біля річки або моря. Про наших дітей. Завжди представляв, що  їх буде троє.  Старшими мали бути хлопчики, яких я б вчив чоловічим справам, а наймолодшою,  нашим сонечком була б дівчинка, яка точно була б  у нашій сім'ї принцесою. Ми б кожного ранку і вечора всі разом  снідали і пили чай на веранді. А ще я уявляв нашу старість. Нас двох і купу онуків поруч. Я знаю, що цього всього не буде, але я буду пам'ятати її завжди. В усіляки важкі або щасливі моменти я буду згадувати її посмішку і очі. Виходить для мене вона назавжди лишиться такою як зараз. Я не буду знати її зморшок чи чогось іншого, що приходить зі старістю, але може це й на краще, хто знає.. А ще вона назавжди залишиться моєю у мене в серці, я ніколи не зраджу її, але стану щасливим. Я дуже б хотів, щоб вона знайшла  своє кохання, і полюбила так як  я зараз кохаю.