12 розділ

Їй всюди сказали, що  потрібно трохи часу. Добре, але ж де його взяти, якщо у самої мало.  Поля трималась до останнього, але відмова за відмовою забирала в неї ще більше сил. Там не вистачало документів, там вже спонсорували кошти на подібні випадки, там треба було чекати тижнями , щоб прийняли рішення. Ну чому все так? Безліч організацій, безліч людей і мільйони очей, здавалося все було марно... Розмови за розмовами, слова за словами Поля вже й не пам'ятала, де і що їй сказали. За день вона зробила те, що роблять люди тижнями, а може й місяцями. Залишилась зробити це все лише один раз,зайти, сісти, розповісти все, і почути, що їм треба час подумати. Як добре, що цей день скоро закінчиться, Поля зітхнула і постукала у двері.
- О, це знову ви!? Невже вам вдалося так швидко все зібрати? 
- Не зовсім. У мене немає лише однієї справки. Будь ласка, не кажіть, що без неї нікуди.
- Але ж я мушу!
- Ви зрозумійте, щоб мені дали на руки ту кляту справку, мені потрібно принести туди купу документів, яких в мене немає, це замкнуте коло! Якби в мене був час, але...
- Я співчуваю вам, чесно, мені дуже шкода але ж!
- Все зрозуміло, я можу не розраховувати на ті 40000 тисяч так?
-. Виходить, але давайте я спочатку поговорю з моїм керівництвом. Все в першу чергу залежить від них, а тоді вже від мене.  Може вони підуть вам на зустріч, але я нічого не можу пообіцяти.
- Дякую вам,я все розумію, життя таке, яке воно є.
- Запишіть ваш номер, ми подзвонемо якщо...
- Якщо все вийде?
- Виходить, що так.
- Тоді буду чекати. До побачення.
Поліна вийшла на двір і повільно пішла додому. У неї нічого не залишилось, крім розпачу.
...
Наступного дня вже в столиці, я зустрівся з чоловіком, в якого мав позичити гроші. Це був мій давній знайомий. Важко та й не правильно буде називати його другом, але він мав свою контору, рахунки в банку, а ще за великі відсотки позичав гроші іншим. Тоді мені було все одно, що потім треба буде повернути вдвічі більше, тай інших таких людей я не знав. Я й зараз не жалію, він хоч і міг вбити за не повернення, але давав гроші через десять хвилин після зустрічі, а отже це було саме те, що мені треба. Ми домовились про зустріч, в тій самій Поліниній кав'ярні. Чоловік трохи запізнився, але я був  готовий його чекати годинами.
Зустріч була напруженою, але після моїх довгих вмовлянь він погодився. Я мав повернути йому гроші протягом року. Врешті решт договір задовольняв нас обох. Наступного дня ми мали підписати генеральну угоду з юристом і все. Наступного ранку моя картка містила суму на  200 тисяч. А ввечері я перечислив їх на рахунок Поліниної мами.