13 розділ

Був вечір четверга, коли до Полі подзвонив невідомий номер. З першої ж секунди дівчина зрозуміла про що піде мова, як не дивно вона була до цього готова.
- Добрий вечір Поліно, це куратор вашого курсу телефонує.
- Здрастуйте.
- Ви вже, напевно, зрозуміли чого я дзвоню.
- Мабуть,  через відвідування..
- Так, це перейшло вже всі межі!
- Вибачте.
- Я все можу зрозуміти, так ви і раніше не дуже з'являлися на лекції, але тоді ви мали  чудові оцінки, ви справді довгий час були найкращою на курсі, та де там, ми покладали на вас такі надії! А що зараз? Коли ви востаннє були на парах?Ви навіть на екзамен не з'явилися.
- Вибачте, я забула про екзамен.
- Забули!? Бачу ви з мене знущаєтесь! Ви вчитеся на бюджеті, тож ніхто вас тримати не буде!
- Я знаю, ще раз вибачте, але в мене є на це причини.
- Які?... Якщо не маєте, що сказати значить вони такі важливі. Комісія вже завтра засідає,  на рахунок вашого виключення. Від вас вже мало, що залежить, але я б рекомендувала з'явитись завтра в університеті. Я думаю вони захочуть вас висихати. Ще є шанс залишитись, якщо зможете пояснити всі пропуски і довести, що володієте матеріалом. Тай ваша репутація ще не до кінця змарнована, викладачі ще досі вірять, що в майбутньому ви досягнете великих успіхів! Ви мене зрозуміли, щоб завтра були!
- Так, але не зможу прийти, я зараз в зовсім в іншому місці і просто не встигну!
- Це вам вирішувати, думаю одна якось вирішити цю проблему. У вас і так все висить на волосині, тож - це ваша справа. Свою роботу я вже зробила.
- Дякую вам, що попередили..
- Поліно, не втрачайте те що маєте, бо я не думаю, що ви мріяли про роботу прибиральниці. Де й поділась ваша жага до навчання!?
- Я просто не в тій ситуації, щоб думати про нього. Дякую вам! До побачення!
Вона швидко від'єднала слухавку, щоб не чути більше нічого, впала на ліжко і від морального і фізичного тиску більше не могла спати аж до самого ранку. Коли на декілька годин заснула,   їй снитися лише кошмари.
...
Після тієї зустрічі, я поїхав до неї. Мені так хотілось її побачити, тай хотів щераз поговорити з лікарем. Зняв номер в готелі, і щоб якось згаяти час пішов прогулятися містом. Не знаю як , але ноги повели мене до її будинку. Пам'ять теж не зрадила адже впізнавав кожен закуток, ніби ходив цією дорогою багато років. Хвилин десять простояв дивлячись на світло, а потім знов пошкондибав до готелю. От де тоді був мій розум? Поліну я так і не побачив, з лікарем поговорив по телефону. Саме кумедне, що ранком я поїхав по справах додому. Як я взагалі міг до такого дійти? Треба, напевно, таки піти до психолога, бо... Добре що в мене є цей блокнот, він тепер стільки всього знає, але чим більше я розповідаю йому тим більше я відчуваю себе здоровим. Здається це ненормальність мені покидає!