15 розділ

Поліна дуже не хотіла додому. Вирішила подзвонити Алісі, так хотілось послухати про щось хороше і добре і точно не розказувати про себе.  Довго не могла додзвонитись, але на щастя, зв'язалися. Домовились зустрітись через годину в кафе , яке дівчина  дуже- дуже раніше любила. За той час поки  чекала випила дві чашки кави. Добре, що тут вона була дуже дешева. На жаль, краще ніяк не ставало. Було дуже кепсько і все в середині ніби палало... Ледве дочекалась подругу.
- Привіт, вибач , що змусила чекати, просто не змогла вирватись посередині пари. Все тепер я твоя. Як ти?
- Та дякую, ти заради мене стільки робиш, правда спасибі!
- То як тебе залишили?
Вони замовили собі по тістечку і американо.
-. Ні. Але нічого , так навіть краще. Тепер я вільна.
- Але ж!?
- Нічого, якщо мама одужає, наступного року відновлюсь.
- А якщо ні?
- Не знаю... Важко сказати. Давай про це пізніше поговоримо.
- Тільки не смій ні про щось таке думати. Чуєш!? До речі, ми тут з одногрупниками зібрали трохи. Там тільки тисяча доларів, але хоч щось. Може якраз цієї суми тобі буде не вистачати.
-  Дякую тобі, Аліско, я не знаю, чесно, якби не ти. Ти для мене найрідніша людина вже дуже -дуже довго.
- Та годі, тобі, я тебе теж тебе дуже люблю. В нас всяке  з тобою  було, але знай я ніколи тебе не покину! Чуєш, ми все зможемо і все -все буде добре.
- Чую!
- І припини думати про таке. Тобі і так лиха вистачає, не ускладнюй! Давай краще думати, де можна знайти гроші?!
- Я не знаю, Аль, я просто не знаю. Розкажи краще про себе, як там Коля, Петя ,Оля...
Отак, Поля, хоч на півгодини, але поринула в студентське життя, і вперше за довгий час посміхалась...
...
Яке непередбачуване життя. Ще вчора я був реальним психом, а сьогодні все більше і більше відчуваю, що майже здоровий. Знаєш Поль, я тільки зараз зрозумів, що ти трохи нагадуєш мені  одну дівчинку з мого дитинства. Але вона ...вона померла. І розумієш, я тому й слідкував за тобою, що відчував тягар дитинства. І боявся, що все повториться знову. Нарешті, у мене склався пазл, з 5 частин. Послідовність подій, які випливають одна за одною. І як добре, що все стало на свої місця. О Боже, як добре. Аня померла в мене на очах, її збив автомобіль, коли вона бігла за м'ячем, як давно це було, а ніби, як вчора. Я зустрів тебе  і в пам'яті  відтворилися ті очі.  І переконав себе, що ти в небезпеці,  почав ходити за тобою. А далі справи звички і уваля я став психом.  А саме цікаве, що я вгадав, бо  ти ледь не загинула. І, напевно, це я приніс в твою родину горе. Добре, що нарешті, я все  зрозумів, і чуєш, як би я тебе не кохав, я більше ніколи не буду з тобою. А ти будеш щаслива. Лише прокинься... І я поїду , а ти навіть не згадуй про мене!