19 розділ

Дівчата і плакали, і сміялися, і мріяли, і знову плакали. Через те що Поля випила два бокали вина, заснула швидко. Завтра той самий день ікс. Вона боялась, але вірила, що там її чекає краще ніж тут. Вона прокинулась в гарному настрої, і нарешті почала вибирати плаття. Завтра ще й останній день весни, непогано піти зі світу разом з весною. Тим більше, що в цей день  ще й за квартиру платити... Поля знала, що їй дозволять заплатити пізніше, бо хазаїн, дуже добрий. Але вона не хотіла.Відкрила шафу і погляд впав на її улюблену новеньку сукню. Дівчина купила її десь місяців два тому, хотіла вдягнути її на свій день народження. Ой точно,  вона планувала зробити вечірку, але якщо чесно, то дівчина взагалі забула, що це вже так  скоро. Через чотири дні їй виповнилось би 21. Ох, в дитячому віці, вона мріяла що в цьому віці вже буде мати власний бізнес і чоловіка мільйонера. А має, те що має. Дістала з шафи сукню, випрасувала її та одягнула. Вирішила, на прощання, подзвонити тій медсестрі, що допомогла їй в лікарні:
- Алло, здрастуйте, це Поліна, я б хотіла запитати вас про маму? Вона ще живе?
- Сонечко, я не знаю... В мене відпуска почалась день  тому, якщо хочеш я подзвоню іншій медсестрі спитаю. Ти  не перерахувала гроші?
- Ні, не треба дзвонити, все й так зрозуміло.
- Поль, це ще не кінець. Її ніхто не відключить від апарата! Може ще станеться диво.Ти головне не здавайся.
- Наврядчи. Дякую вам, що поговорили зі мною. 
- Поліно, ти ні в чому не вина. Чуєш так буває.
- Я, я знаю. Дякую вам і прощайте. Щасти вам.
Дівчина кинула трубку і заплакала.  На дворі було так сонячно і тепло" Все- таки,непоганий день для смерті сьогодні" подумала дівчина! До її стрибка залишились лічені години.
...
Сьогодні лікарі сказали, що Полі краще. Нарешті, тепер у неї вдвічі більше шансів прокинутись. Я знаю, я відчуваю це буде скоро.Я вже сумую за тобою, кохана. Але в Берліні на мене вже чекають. Я вже потроху збираю речі , сумно так не хочу їхати звідси тут мій дім, моя країна... Але нічого, там теж буде непогано. Ця фірма одна з найкращих в Німеччині, і такий шанс дають один раз на все життя. Було б усе це чи не було, я б скоріше всього поїхав би туди . Сподіваюсь, я там не надовго, як мінімум старість хочу зустріти тут. Я повернусь, все я собі обіцяю. Добре, що хоч за Полінку все менше і менше переживаю. Аліса точно за нею прегляне. І Марину Володимирівну виписують через декілька тижнів. Тут все буде добре! Це напевно, мій останній запис .Наврядчи наважусь, щераз взяти зошит в руки.  Просто залишу його тут. Хай буде. Я розказав всю свою історію і... Прощай, блокноте, дякую тобі за все! Поль, якщо ти це досі читаєш, дякую тобі  ти краще, що зі мною було, не шукай мене і я тебе кохаю. Прощавай, Полю.