18 розділ

Коли Поліна вийшла з лікарні, дівчина вирішила на останок побачити Алісу. Вона точно не розкаже їй про те що задумала, але хотіла востаннє  подякувати, обійняти, послухати її голос і побажати їй щастя. Дістала телефон і набрала подругу, довгі гудки і нарешті на тому боці підняли слухавку.
- Алло привіт,Поліно, а я думала не дзвонити тобі ці дні, щоб не турбувати..! Ну що там? Ти біля мами?
Поля усміхнулася. Це була її Аліса, дівчина яка задавала тисячі і одне питання і сама давала на них відповіді. Все- таки, життя не таке погане, адже вже стільки років, вона дружила з такою прекрасною людиною. Вони домовились, що зустрінуться в парку через годину. Поля дуже хвилювалась, але в душі нарешті запанувала радість.
- Привіт! Чого ти не в мами? Що не вистачає грошей? Поль, розказуй!
- Та...
- Поліно!
- Я не змогла знайти всіх грошей. А туди не хочу їхати, там ще гірше. Будь ласка, не примушуй мене плакати і так не легко.
- То це кінець? Все вибач? От що за система, що за життя треба платити? Але ж вони лікарі, вони клялися, вони не відключать її просто через те, що ти не заплатила.
- Напевно, але без операції вона все одно рано чи пізно помре...
- От чого так? Хіба твоя мама заслужила на таку смерть?! Все за гроші! Нічого Бог покарає, тих хто в цьому винен.
- Давай більше не будемо, прошу тебе, це нічим не допоможеш. Я заслужила... Розкажи, як там в тебе. Прошу скажи, що все добре. Одна з нас просто мусить бути щасливою!
- Та порівняно з тобою, в мене все чудово. Розійшлась з Марком, посумувала трохи, а зараз здається  закохалася!
- Що? В вас все ж було ніби добре...
- Він класний, але не мій. Різні погляди на життя, тай я його не любила, він тільки подобався.  На щастя, він теж це зрозумів, і ми розійшлись без скандалів і криків. Можна сказати тепер ми друзі, або хоча б хороші знайомі.
- І хто той щасливець!?
- Макс, ми познайомились, коли він замовляв в мене каву. Блін, все так бонально. Але...  Поль, він запросив мене на  тиждень в Італію.
- І що? Ти ж погодилась правда?
- Не зовсім, я не хочу тебе лишати. Допоможу тобі. А якщо він мій суджений поїдемо потім...
- Ні,ні, ні їдь. Я сама впораюсь. А ти відпочинь, врешті решт, ти заслужила!
- А як ти?
- Я ж кажу я впораюсь, та й телефон існує, будемо зідзвонювалися.  Це лише два тижні, їдь, навіть не думай.
- Поль, ти така дивна сьогодні..
- А яка я маю бути?!
- Все ж владнається правда?
- Обіцяю!
...
Поль, щось, я забув тобі про Алю розказати. Вона кожен день в тебе буває, одразу приїхала як все дізналася.. Ти ж знаєш, напевно, вона дуже переживала. Думаю ти отримаєш на горіхи, як прокинешся. І до мами твоєї вона навідувалася. Класна в тебе подруга. Але бачила б ти її реакцію на мене... Добре, що вона всього не знає:) Я сказав їй що твій давній знайомий, що люблю тебе, точніше,що ти мені дуже важлива, сказав, що маю їхати скоро. Ми ніби непогано поладнали і поговорили. Вона обцяла, що пригляне за тобою, як прокинешся. Кому, кому, а їй я довіряю.Та й Максим її непоганий. Ми з ним виявляється з одного курсу, так що давно знайомі.  Могли б дружити сім'ями.. А ще Полю сьогодні ти порухала пальцями і майже їх  зігнула  Я такий щасливий. Сонечко моє, ми всі тебе дуже- дуже чекаємо, прокидайся  скоро...