27 розділ

Поля дуже хотіла, щоб пішов гудок, але їй так само було і страшно. Довго переживати не довелось, адже оператор повідомив, що цей номер не доступний. Розчарована поклала телефон в кишеню і пішла до мами, щоб попрощатись." Ну чого все так складно...,- думала дівчина,- хіба не можна було отак взяти і не виймати сімку..."
Завтра маму скоріше всього буде вдома, а отже треба приготувати все до її повернення. А ще завтра Аліска їде на знайомини і превезе їй фотокартку, а якщо пощастить, то й прізвище.З планів на вечір у неї були повне генеральне прибирання в домі, приготування страв до маминого приїзду, а ще...просто якоїсь фільм на 1-2 серії. Як давно вона нічого не дивилась, аж дивно. Надворі вже був майже вечір, температура і повітря були такими приємними, що Поля вирішила пройтись пішки. Пройшла центральні вулиці і парк. Все було таке дивне, навіть не так:  стільки всього змінилось, що вона відчувала себе туристкою. У свому мікрорайоні зайшла в супермаркет, щоб накупити продуктів, грошей мала небагато, але вистачало на все саме необхідне.
- Полін,- дівчину хтось покликав. Це був хлопець приблизно її віку і ,здається, вони були знайомі,- ти що мене зовсім- зовсім не впізнала? Я Єгор, той шибеник з яким наша класна керівничка, примушувала тебе сидіти аж два роки.
- Єгорка!? Серйозно!? Ти так змінився, ніби тільки 4 чи 5 років пройшло, а ти зовсім інший.
- Ти теж дуже змінилась, така гарна стала. Напевно, це твій Київ на тебе так впливає. І вже сім, я ж після дев'ятого пішов. Може десь кави вип'ямо, поговоримо?
- Ой, ти що...яка кава о 5 годині. Я спати потім не буду. Давай краще на морозиво, пам'ятаєш ,як в старі добрі часи. Цікаво біля нашої школи ще стоїть та лавка з морозивом!?
-  Я вже там сто років не був, а ні, то  підемо в ресторанчик недалеко.
- А твоїї покупки, ти ж не просто так сюди прийшов. 
- Та я тільки за цукром. Це хвилина.
- Тільки треба, щоб я залишила пакети вдома і підемо.
- Давай їх сюди. Залишиш в мене в машині, а потім я тебе підвезу прямо під під'їзд.  І бігом, бо лавка закриється...
- Дякую.
- Ти розказуй, як в тебе справи... Ти ж в нас вже столична штучка. Як універ, вже закінчила навчання?
- Та майже, зараз ж літо. От до мами приїхала, їй треба помогти, так що все літо точно тут буду.  А ти як? Вже працюєш? Ти ж в нас в програмісти подався, ніби...
- Подався, подався, училище закінчив, ще два роки і з універом попрощаюсь. А працювати, так підробляю, хоча знаєш платять там дуже навіть непогано, так що не жаліюсь в в батьків гроші не клянчу.
- А з особистим життям як?
- Та потрохи, я ще молодий, щоб мати серйозні стосунки. Але на це теж не жаліюсь. А ти? Мені хтось казав ти заміж збираєшся... А де обручка, що набрехали?
-  Хто казав? Виходить, що так, бо він мені пропозицію не робив, та й ми розійшлися, вже давненько. Чуєш, а ти ж програміст, а ти можеш за прізаищем і ім'ям розшукати, де проживає людина і працює?
- Звичайно, можу. А тобі для чого? Вбивати когось зібралася?
- Єгор! Ну ти як завжди. Це дуже довга історія....то зможеш?
- Ну добре, добре, кажи як там його чи її звати.
- Звати Олександр, а прізвища я поки не знаю.
- Ой, щось тут не чисто...
- Та все чисто, можна я тобі напишу в четвер...
- А що мені за це буде?
- А що ти хочеш?
- Ну...познайом мене з якоюсь дуже гарною подругою.
- Ой, таких немає. Але я подумаю, над цим... От вирости виріс, а нічого не змінилось.
Поля повеселилась на славу. Вони ще довго розмовляли, а потім Єгор допоміг їй з сумками і поїхав додому. І, до речі, морозиво там ще справді продавали.
...
Ой, щоденнику, сьогодні коли я йдучи з роботи, говорив з мамою по телефону, до мене підійшов чоловік і почав просити про допомогу - рідною мовою. В нього така неприємна історія трапилась, і мені його там шкода. Антон Володимирович, приїхав сюди на заробітки. Але втратив і житло і роботу. Як все типово.... Він попросив, щоб я подзвонив дружині. Я трохи подумав, а потім запросив його до себе, попити чаю, а потім запропонував пожити. Він довго думав, але погодився за умови, що сплатить половину всіх витрат за комуналні і їжу. Зате тепер мені не сумно і так добре вдома. Я знаю він може мене обманювати і обікрасти, але відчуваю, що все буде добре. Я тепер спішу додому як на крилах, бо там є з ким поговорити і взагалі я тепер кожен день чую рідну мову. І дуже - дуже не хочу, щоб це все зникало...