28 розділ

Поліна не могла дочекатись завтрашнього дня.  Вона трохи хвилювалася, адже все може бути і раптом фото десь зникло. Всяке ж буває. Так, як вчора Поля нічого не встигла, дівчина встала раніше і побрибирала у всіх кімнатах. Потім взялась до куховарення, і зовсім не помітила, як швидко пройшов час- бігом зібралася і пішла до мами. Марина Володимирівна, вже зібрала всі свої речі і слухняно сиділа на лікарняному ліжку, чекаючи доньку і лікаря. Аналізи виявилися дуже добрими і лікар дозволим їм йти додому. На прощання,лікар побажав обом здоров'я і щастя, нагадав про перевірки, обов'язкове щорічне обстеження і таблетки. Він виявився дуже добрим і чуйним, просто в той час у нього були свої особисті проблеми. Скільки ж все- таки хороших людей у цьому світі!? Мільйони. І чому Полі не вдавалось віднайти їх раніше? Її думки перервала мама:
- Поліно, де ти взяла гроші?
- Звідки ти знаєш про них?
- Яка різниця, сусідка по палаті сказала. Поліна!
-  Мам, там не така вже велика сума. Хороші люди допомогли, не переживай ми нікому нічого не винні!
- Поліна, які добрі люди?
- Ну, пам'ятаєш  медсестру Іру, вона до тебе інколи забігала. Вона мені дала, координати благодійних фондів, там трохи допомогли, одногрупники, а решту вніс один дуже хороший хлопець...
- І ти взяла в нього гроші!? Поль, як тепер віддавати, не треба було!
- По-перше, я не знала про це. Він домовлявся з лікарем сам. А, по-друге, ми нічого йому не вині.
- Як не вині?
- Отак, Мамусь, він поїхав жити в іншу країну, тай не візьме від мене грошей.
- Щось я нічого не розумію, Поль він тебе любить?
Мовчання
- А ти його?
- Угу
- А ну тоді все зрозуміло... Поль, ,як там не було, ти маєш знайти його і спробувати віддати гроші... Тільки де ми їх візьмемо...
- Мам, я обіцяю, що знайду. А за гроші не турбуйся . Ми розберемось, чесно. І давай, більше про це згадувати не будемо. Я там вдома смакоти наготувала. Борщик зварила. Не такий, звичайно, як в тебе, але теж непоганий.
- А я от впевнена, що ще кращий. А можна останнє питання?
- Яке?
- Як його звати?
- Саша. Мам, а знаєш кого я вчора в магазині зустріла?
- Кого?
- Єгорку, мого однокласника, того з яким я спочатку сидіти не хотіла...
- Єгора!? Ви так гарно дружили раніше... І як він там не пожалів, що пішов?
- Та ні, в нього класна робота, машина своя, квартиру купив нещодавно. Короче, красень на все місто.
- Рада за нього. Нічого, колись і в тебе таке буде... Красуню,відкривай  скоріше двері, а то запахи на весь під'їзд чути, а я вже так зголодніла!
...
Я ж тобі вже казав про того чоловіка. Так от, не знаю,як таке взагалі вийшло, але, уяви, він з того ж самого міста,  що й Поля. Я його, звичайно, нічого не розпитував, наврядчи він знає її родину, але..це так класно, коли я знаю, всі ті місця про які він говорить.А ще його старша донька Полінина ровесниця. А може, вони вчились разом? Та ні  це майже нереально... Було б класно, я тоді б через нього дізнавався, як там моя Полінка. Моя... Ну добре, просто Поліна. Колись наважусь його розпитати, але поки що я  не готовий.