33 розділ

Потяг відчинив свої двері і Поліна вийшла на вулицю. Оглянула все навколо себе і біля наступного вагону побачила Алісу. Та стояла спиною, Поліна підбігла до неї ззаду і обійняла.
- Привіт!
- А це ти... Так налякала!
- Ти довго мене чекаєш?
- Хвилин 5. Як доїхала?
-  Чудово. Слухаю, що ти там придумала...
- По дорозі розкажу, пішли.
- Може по тістечку, спочатку!
- Пішли! Ти вибач, що я зіпсувала вам з Максим вільний день...
- Макса я можна сказати  бачу щодня 24 /7, а тебе десь колись. Так що можна сказати в мене свято, бо ти приїхала.
- Дякую тобі за те що ти  в мене є. Моя єдина справжня- справжнісінька подруга.
- Що ти мене захвалюєш. Я з тобою, бо за стільки років, ти стала для мене як рідна сестра, навіть більше... До речі, через дорогу, теж непогана кафешка. Може сюди?
- Давай.
Дівчата зайшли в кав'ярню і замовили собі по тістечку брауні і експресо.
- Їж, їж, бо на тобі одна шкіра...
- Та... Я вже наїлася
- Що? Додай, бо зараз, ще щось замовлю! Розказуй, як ти взагалі про це все дізналася!
-Це якиїсь подарунок від Бога! Я зустріла Єгора Хоменка. Ну ти маєш пам'ятати, той з яким я сиділа... А він ж айтішник і має доступ до бази даних. На скільки я зрозуміла він надає цю інформацію поліції та сек'юреті фірмам. От і допоміг . Я отримала всю інформацію про Сашу.
- Пам'ятаю, але ж...це нелегально!
- Я не знаю...про це ніхто не дізнається. Все буде нормально!
- І як? Щось дізналася нове?
- Та все як у всіх. Хочеш почитати? На!
- Ум..то він в тебе футболіст?
- В минулому, зараз це тільки хобі.
- Ну загалом капітан, футболіст, робота хороша... Непоганий вибір! А давай пошукаємо це в інтернеті. Як там..."Молодіжна збірна Києва з футболу 2005року"
- Не думаю, що там таке є...
- Зараз... Є! Дивись капітан Олександр Мусієнко. Блін, ти станеш дружиною футболіста. Завжди мріяла мати в подругах таку!
- Ну Аль!
- Та все добре... Де там та фірма?
- В центрі майже, але прийдеться трохи походити...
- Це ж корисно. То пішли на метро...?
- Пішли, а що ми там скажемо?
- Розкажу на місці, все буде добре.
- А може зараз?
- Все побачиш. Пішли!
Вони заплатили за страви і попрямували далі.
...
Вчора був такий напружений вечір. Я провів Антона Володимировича на літак і решту вечора прокуняв вдома. Я вручив йому іграшку, коли ми вже виходили, і ти знаєш чоловік так розчулився. Решту поклав в валізу нехай буде сюрпризом. Антон сказав мені, що завжди мріяв про сина, і нарешті мене знайшов.... Мені стало так ніяково, але дуже приємно.  Тепер будемо говорити по інтернет зв'язку, головне не загубити один одного. Він пообіцяв що зайде до батьків. Думаю мамі буде приємно, а татові,не знаю. Ми з ним вже давно не говоримо. Знаю так не можна, але колись я пішов проти його волі і тепер... Та що про погане, про це іншим разом. Саме головне, що в мене з'явилась велика дружня сім'я, яка мене любить не менше ніж мама з татом.