34 розділ

Через півгодини вони вже вийшли з метро. Ледве - ледве знайшли дорогу, але дійшли і вже стояли перед великою потрібною їм будівлею.
- Непогано тут....
- Гарно. І що далі?
- Ну... Пішли!
Аліса взяла Полю за руку і вони зайшли в середину. Аліса побачила охоронця і підійшла до нього ближче.
- Добрий день. Нам дуже потрібна ваша допомога!
- Слухаю вас. Щось сталося?
- Ми шукаємо Олександра Мусієнка.
- Він, на скільки я пам'ятаю, більше тут не працює.
- Так? А як же нам знати точно!?  Нам дуже треба...
- Я наврядчи вам в цьому помічник...
- Ні, ні , ні ви реально можете  дуже допомогти. Ви можете як хтось буде йти з його відділу кивнути, щоб ми у нього чи неї запитали?
- Ну можу. А що так треба?
- Дуже! Дякую вам величезне. То ми отут навпроти на диванчику добре?
- Так...
Дівчата сіли.
- Аль, я б до такого навіть не додумалась, а якби і  додумалась, то наврядчи він  би мені допоміг. Дякую!
- Та чекай, це просто нам пощастило, бо він в гарному настрою. Все тепер  треба чекати.
Через хвилин 5, охоронець кивнув. Вони підбігли:
- Ось це йде Ігор Романович, вони раніше з Сашою завжди ходили разом обідати, він точно знає.
- Дякую вам дуже... То ми побігли!
- А й навіть не спитав нащо їм він...Зачарували старого, що зробиш...
- Ігоре Романовичу,можна вас на хвилинку? Зачекайте, будь ласка.
Чоловік подивився на них здивованим поглядом.
- Я вас слухаю!
- Ми б хотіли поговорити з вами про Олександра Мусієнка.
- Сашу? А чого я маю з вами про нього говорити?
- Це дуже довга історія, але якщо ви маєте час...
- Ну взагалі-то в мене його не так багато!
- Дозвольте нам провести вас до ...
- Їдальні? Ми вже йдемо.. То розказуйте.
- Тут така справа. Поля - вона і Саша дуже люблять одне одного, але так сталося, що через невеличке непорозуміння Олександр втік в Німеччину. А їй дуже треба з ним поговорити. На дзвінки він не  відповідає... От нам і потрібно 

знати, де він хоча б працює, щоб Поля поїхала до Саші і вони помирились...
- Ого... Він нічого такого не розказував...Це правда?
- Сама чесніша, яка є!
- І чого я маю вам вірити?
- Бо, я його дуже кохаю і впевнена, що йому без мене погано. А ви його друг...
- Але я не можу без його дозволу, розказати про місце роботи...
- Він дуже на неї образився. Ну будьте людиною...
- Та я не пам'ятаю...
- Можете запитати його через спеціальну мережу...
- Ну окей, давайте свій номер,як тільки відпише, то подзвоню. Як все це дивно...
-Дякую вам велике, будемо чекати!
І вони пішли, залишивши спантеличеного чоловіка, біля входу в їдальню.
...
Сьогодні товариш з минулої роботи написав мені дуже дивне повідомлення. І я не знаю як на нього реагувати ось: " Старий привіт, скажи адресу свого офісу, будь ласка, дуже треба, потім про все розкажу, дякую." І от що на таке відповідати? Я довго думав, і написав, але чи зробив я правильно? Не знаю.... Може він просто теж сюди їде працювати, або треба щось комусь передати, всяке буває. Та я ж не сказав пароль від картки, це ж лише офіс... От чого я панікую. Все буде добре.