39 розділ

Поля зайшла в літак, і знайшла місце, де мала сидіти. Через декілька хвилин вони вже мали відлітати. Це була її перша подорож літаком, тож дівчині  було трохи лячно. Поруч з нею сиділа дівчина. Можна було легко зрозуміти, що вона не місцева. Поліна була в дуже гарному настрої, тож почала розмову англійською:
- Привіт,мене звати Поліна. А вас?
-А я Клейт. Рада познайомитись. Ти звідки?
-Я звідси. А ти?
-А я з Німеччини. Маю тут бізнес, от приїжджала по справах. А ти на відпочинок?
- Ну...їду до коханої людини, він там працює. А можна я спробою говорити з тобою німецькою? Колись знала її дуже добре, а зараз...може трохи щось згадаю....
Дві години польоту пройшли дуже швидко. Дівчата знайшли спільну мову і між ними зовсім не відчувалось бар'єру. Склалось враження,що вони старині подруги або добрі знайомі. Так, Полінина німецька була не ідеальна. На жаль, вона багато чого забула. Але були й плюси, вона все- все розуміла. Інколи вони переходили на українську. Тоді таке ставалось з Клейт, все розуміла, а от сказати не вміла. Виявилась,що жінка має двох маленьких синочків,і їй далеко за тридцять. " А  так і не скажеш"- думала Поліна. Подруга  написала Полі свою домашню адресу і сказала, що чекає їх у гості, розвінчавши, всі стереотипи про те що німці черстві і холодні. Поля наполягала на тому, що це не зручно, але та переконала.
- Чоловік все одно у відрядженні. А діти дуже люблять гостей.
- Вони з бабусею?
- Та ні, з нянею. Я ж тільки на два дні, а бабуся живе далеко, тай ніколи не залишалася з ними...
- Якщо в мене буде вільний час обов'язково зайду, чесно!
Вони вже вийшли з літака і пройшли контроль.
- А можеш ще мені в дечому допомогти!? Як мені дістатись до ось цього офісу?
- Так... Це недалеко від центру. Мені все одно туди давай я тебе підвезу.
- Та якось не зручно...
- Я тільки до центру, а там покажу як йти, пішли! Я лишила автомобіль недалеко. Їхати годину, а двом ж веселіше. Та й Берлін велике місто, ще заблукаєш.
- Дякую, тобі величезне. Не знаю, щоб і робила, якби тебе не зустріла.
Клейт усміхнулася.Час в дорозі пройшлов швидко, адже все навкруги було таке цікаве і нове.  Жінка, так як і обіцяла, висадила Полю в центрі. Йти було недовго: прямо два квартали, а потім повернути на ліво. По дорозі Поліна згадала, що не написала нікому з близьких. Зупинилась на хвилинку і записала аудіоповідомлення для Аліски і мами. Через 10 хвилин вже була на місці, на годинику була майже 12, скоро обід, а отже чекати їй ще не довго. Сіла на лавку біля офісу і все навколо себе розглядала. Нарешті з офісу почали виходити люди. Стала на ноги і серед гурту побачила його. О так, вона його впізнала. Гукнула. Саша закляк на місці і, здається, розгубився. Хтось з колег запитав його щось, він відповів і всі пішли без нього. Ще хвилину вони переглядалась очима. А потім, залишиви валізу і всі речі на лавці, Поля почала бігти. Притулись і міцно- міцно обійняла. Він почав гладити її волосся і прошепотів:
- Це не сон? Це справді ти?
- Я...і, здається, назавжди. Приймеш?
Він притуснув її ще більше і поцілував.
- Ти точно не зникнеш?
- Тільки якщо ти сам мене попросиш.
- Пішли додому?
 Отак взявши Полінині речі, і дівчину за руку вони пішли в якусь з вулиць Берліна....