2

Над асфальтом роїлися міражні хвилі мігруючого відбитку траси. З пляжу ніхто не виїжджав, отож, я думав, що перехоплю Еріку ще до того, як вона встигне дійти до зупинки. Втім, на скільки простягалася дорога, її не було видно. Я вирішив, що проїду ще трохи й повернуся, як раптом побачив її під деревом, що в гордій самотності бовваніло собі на узбіччі з миршавою травою. Вона сиділа в купальнику, обійнявши руками коліна. Її плечі здригалися. Так я зрозумів, що вона плаче. Мені хотілося дати задній хід й притягти сюди Макса за вухо - для вибачень. Натомість, натиснувши на гальма, я вийшов зі свого джипа й присів навпроти Еріки.

Ми сиділи мовчки, вона ще трохи поплакала, а тоді підняла голову:

- Чого вилупився?

Це звучало брутально навіть за мірками моєї юнацької легковажності. За інших обставин я, мабуть, би не заводив дружби з дівчатами подібного ґатунку. Та цього разу все було інакше. Вищий Розум переміг.

- Люблю дивитися на гарних дівчат.

- Це єдина щербинка у твоєму характері?

Я зрозумів, що дівчина не налаштована на жарти, і спробував інший підхід:

- Пробач їм. Вони зробили це без злого умислу.

- Виправдовуючи їх, ти стаєш на протилежний від мене бік.

- Ти знаєш, що це не правда. Ти вчинила шляхетно!

- І дуже про це шкодую… Бісовий аристократ! Хай наступного разу його рятує янгол-охоронець!

- Віриш у янголів?

- Вірю, бо інакше такі бовдури, як ви, давно б вимерли, мов динозаври. Чи може ти думаєш, що комусь, окрім них, є до вас діло, коли ви, божевільні, після такої кількості пива лізете у воду?

Вона цинічно посміхнулася, змахнувши віяльцем, а я, подавши їй пляшку з водою, безцеремонно став розглядати заплакане обличчя. Вона виявилась красунею, з великими очима незрозумілого кольору. Маленький носик, гладенька шкіра – певне дуже приємна на дотик, - без жодного дефекту, з якими змагалися дівчата нашого віку, ну і – я був би не я, коли б не оцінив її груди, з розміром яких у неї теж все було гаразд. По всіх параметрах, й особливо по ерудиції та розумових здібностях, вона перевершувала всіх знайомих мені дівчат. Від того пізнання мені засвербіло у плавках й, аби захистити свою репутацію, що в товаристві Еріки й так була в небезпеці, я вирішив налагодити бесіду:

- Я Жан. Пам’ятаєш?

- Аякже. Ти хлопець з дурним іменем й придуркуватою зачіскою.

„І це у мене придуркувата зачіска?” – здивувався я, скоса глянувши на її куцу нерівну гривку. Вона нагадала мені дівчинку з дитячого садка, що полюбляла сама підстригати собі волосся над чолом.

- Превелике тобі дякую! І чого ти агресивна така? Могла б виявити трохи поваги, я ж вибачився.

- Не лести собі. Я дуже добре знаю таких, як ти.

- І що це значить?

- Ти і тобі подібні гадаєте, що світ крутиться довкола вас. Я заощаджу твій час. Не старайся, твоє товариство та нікчемні жарти мені не цікаві. Бувай.

Це було звичайнісінької води упередження. Я обурився, бо, хоч мій батько й крутився у вищих колах влади, я не був манірним сибаритом. Так, може іноді легковажним – ну хто ж не хуліганив в юності, може збитошним, та щоб мажором? Ніколи! Моїм вихованням займалася мама і, повірте, постаралася вона на славу. З іншого боку, Еріка таки мала трохи рації, чого ж кривити душею. Бо і я, і Макс, і Ян були одним із тих шмаркачів, що їздили на крутих, придбаних за татусеві гроші, машинах, які звичні люди беруть у кредит і виплачують зо два десятки років. А ми були зразком безтурботного життя й без зайвого жалю тринькали дармові гроші на дівочі примхи та зовсім не переймалися від’ємним сальдо рахунків на картках.

Еріка підвелася, спираючись на стовбур, одягла сукню поверх мокрого купальника, й пошкутильгала стежкою до траси. Та я був не з тих, хто здається, отримавши першого відкоша, особливо, коли у дівчини підвернена нога. Та й сподобалась вона мені. Її апломб, котрий сприймався як приховане загравання. Її характер, який ставав на диби, ніби необ’їжджений кінь. Я щось знав про дівчат і був певен, що до кожної з них можна знайти підхід.

Я вирішив спробувати. Обігнав Еріку й лагідно запропонував:

- Давай підвезу тебе. Мені по дорозі.

За моїм припущенням, вона мала б погодитись. Так зробила б кожна розсудлива дівчина. Та вона відштовхнула мене й кинула недбало:

- Не треба. Я впіймаю когось на трасі.

- Ох, і вперта ж! На зло мені, нашкодиш своїй нозі?

- З моєю ногою усе буде гаразд.

Утім, прояви фемінізму мене ніколи не зупиняли. Я знову наздогнав її та, не довго думаючи, підхопив на руки. Видно, сонце таки добряче напекло мою голову, бо я не пригадую, чи коли-небудь мені так на комусь залежало. Ще менше Еріка очікувала такої рішучості з моєї сторони.

- У тебе розтягнена зв’язка, - мовив я тихіше. Її розпашіле личко було на відстані одного подиху.

- А ти такий мастак ставити діагнози?

- У мене натреноване око! Крім того, я завбачливий… І зовсім не такий як усі.