Коли зупинився годинник

Дія третя

Вмикається світло. Усі сидять на своїх місцях. Слюсар та Настя сидять на сходах, поряд лежить монтировка. Посеред сцени стоїть Начальник ЦО, у нього в руках важкі на вигляд дві коробки.
Вчителька (встає та прямує до нього). Де мій журнал?
Завуч (підходить до Вчительки, з цікавістю). Що в коробках?
Начальник ЦО мовчки ставить коробки та виходить через вихід № 2.
Завуч (відкриває верхню коробку). Вау! Гей, хлопці, несіть парти!
Марко (відірвавшись від Дарини, підходить до Івана та штовхає його за плече, той старанно читає книгу). Агов, братику, потрібна допомога!
Іван (повільно витягає навушники). А-а, що? (Микита та Слюсар, не домовляючись, несуть перші парти.) Зрозуміло. (Та йде з Марком за партою.)
Заходить Начальник ЦО, в одній руці у нього стопка ковдр, у іншій дві п’ятилітрові пляшки води, кладе ковдри поверх коробок, поряд ставить пляшки. 
Завуч (із зацікавленістю та підробленим кокетством). Звідки ви все носите?
Начальник ЦО (сухо). Чекайте повідомлення по радіо. (Йде до глядацької зали.)
Завуч та Вчителька мовчки викладають вміст коробок на парти, банки тушонки, стаканчики, консервний ніж, тарілки, хліб, пакети з соком. Усі інші сідають навколо парт.
Микита (бере одну із банок та діловито читає). Го-вя-ди-на. Так, з таким запасом, довго тут будемо сидіти.
Христина (яка сиділа до того мовчки, вбігає до центру). Ви що не розумієте, ми тут заживо засипані? Вам цього не зрозуміти??? Ну, з’їмо цей запас! (Зло б’є по коробці.) Що далі??? Будемо їсти одне одного?
Марко (посміхаючись). Ну, від голоду нам не померти!
Христина (продовжує). Як мені усе набридло! (Ходить по сцені.) Там незрозуміла війна. (Показує нагору.) Тут холод та нерозуміння!
Дарина (здивовано). Нічого собі!
Христина (продовжує). Як ви мені набридлі за вісім років! Ти! (Вибиває банку з рук Микити.) Твої знущання! (Сильно штовхає Марка.) Твоя краса! (Смикає за волосся Дарину.) Твій супермозок! (Висмикує навушник та вибиває книгу у Івана.) Твої забаганки! (Смикає за одяг Настю.) О, Боже, бути закритими з цими! (Підбігає до виходу №1 та починає щосили грюкати об двері.) Випустіть мене!!!
Марко (встає, підходить до Христини, бере її за плечі та силою спускає її донизу, вона навіть не противиться, обертає до себе обличчям та щосили притискає до себе). Сестро, ми всі тебе любимо! (Гладить по голові.) Злабай нам щось на своїй бандурі!
Христина (б’є його в груди). У мене гітара, розумієш, гітара!
Марко (притискає її). Так, гітара, зіграй нам на гітарі!
Іван бере з чохла гітару, подає її Христині. Настя підносить стілець. Христина сідає та грає повільну мелодію.
Слюсар відкриває тушонку, Вчителька намазує її на хліб, Завуч розносить усе по партах.
Завуч (виходить до центру сцени, господарським голосом). Ласкаво просимо до столу! Чим багаті, тому і раді!
Усі сідають навколо столу. У центрі сідає Завуч, ліворуч від неї сідає Вчителька, біля неї Дарина, далі Марко, поклавши руку на плече Дарині, далі Микита, з надією дивиться в телефон. Праворуч від Завуча стоїть Слюсар, біля нього сідає Настя, Іван прибирає підручник, у вусі навушник, Христина дограє мелодію, обережно кладе гітару в чохол та сідає біля столу.
Завуч (Слюсарю). Ой, Шановний, щось стільця не лишилось.
Слюсар (поважно). Нічого, я постою, не звикати.
Настя посувається, Слюсар сідає біля неї. Христина бере декілька бутербродів та роздає їх серед глядачів у залі.
Вчителька (повчально). Христино, навіщо ти привидів годуєш?
Марко (тягне руку, що тримає Дарину, до Вчительки). Не чіпайте її.
Христина (сідаючи на своє місце). Треба Дари привидам дати, може, вони нас відпустять.
Микита (засмучено прибирає телефон у кишеню). Ну, що таке? Не щастить, так не щастить: то зв’язку нема, то телефон розрядився. (Кладе руки на стіл.) Ну, що у нас далі за програмою?
Завуч (господарським голосом). Ну, що, наливайте панночкам сік. (Засмучено.) Шкода, що я сьогодні не на прийомі у мера. Ех! 
Вчителька. Ви там часто буваєте. 
Завуч (торкається плечей Вчительки). А ви ось ніколи не буваєте на шкільних вечірках. 
Вчителька (прибирає руку Марка та обнімає Дарину). У мене донька, конспекти, фізика. (Убік.) Щоб провалилась. (Усім.) У всіх налито?
Слюсар усім наливає з пакета.
Завуч (піднімає стаканчик). Так хотілось сказати, як добре, що ми тут зібрались. Але нас зібрала зла доля. Так вип’ємо цей сік за нашу школу. (Чути стук каміння об двері.)
Вчителька (піджавши губи). А нічого, що ми так з учнями чокаємося?
Завуч (радісно стукає свій стакан об інші). Нічого. Ми звідси такими рідними вийдемо.
Слюсар (стукаючи свій стакан об стакан Завуча). Я зі своїми товаришами по службі не один пуд солі з’їв, а зараз навіть не вітаємося. 
Іван (зацікавлено). А де ви відбували службу?
Слюсар (спокійно допиваючи свій сік). Подолаємо цю халепу, обов’язково розповім. Я виконую свої обіцянки?
Іван (здивовано). Так.
Настя (дитячим голосом, мов граючись). Дядько, а ви завжди тут, у школі, працювали?
Слюсар (пережовуючи черговий бутерброд). Ні, Настенько, я раніше на заводі метал плавив.
Марко (тягнеться до чергового бутерброду). Так-так, мій батько працює там. (Приречено.) І я там буду працювати. (Серйозно.) А чого звідти пішли?
Слюсар (відставляє від себе тарілку з бутербродом, кладе кулаки на стіл, його голос змінюється від тихого до гучного). Я прийшов на завод прямо з армійки, навіть не знімаючи кітеля, відпахав там більше двадцяти років, а ці…(Стискаючи кулаки.) викинули мене на пенсію! (Він опускає обличчя на кулаки.)
Завуч (тихо). І не звільнити його.
Слюсар (піднімає голову та розтискає пальці). А ви знайдіть ось такі руки в місті. (Слово «місто» він каже, майже переходячи на крик.)
Настя (злякано). Ой!
Слюсар (ласкаво). Не лякайся, донечко.
Завуч (владно гладить руку Слюсареві). Я знаю про це й уже казала своєму чоловікові.
Вчителька (дратівливо). Знову ви зі своїм чоловіком.
Завуч (забирає руку від Слюсаря та повертається до Вчительки ). А що?
Дарина (манірно всміхаючись, щоб розрядити середовище, Слюсареві). А одружені ви були?
Слюсар (вдумливо). Так. У мене була дружина. (Тримає перед собою долоні, перебираючи пальці.) Вона померла, коли народжувала молодшу. (Тримає долоні так, ніби качає немовля.) Лікарі не врятували її, мою душеньку, мою дружину! (Каже, ледь стримуючи сльози.)
Іван, незважаючи ні на що, жує бутерброда.
Завуч (допиваючи сік). А де зараз ваші діти?
Слюсар (лагідно всміхаючись). Зараз вони великі люди, у великих містах, що навіть вашому чоловіку не насниться. (трясе кулак у повітрі). Сам виховав! Сам підняв! Сам відправив!
Христина (неочікувано приєднується до бесіди). Чому ви не поїхали до них, до своїх дітей?
Слюсар (обнімає Настю та Завуча). Куди я від вас поїду? Ви моя родина, ви мій дім! (Показує свої долоні.) Ось ці долоні тримають усю школу!
Микита (всміхаючись). Ну, не зовсім тримається.
Слюсар (не звертає уваги). Я не кину її, мою душеньку!
Дарина (бере за руку Марка). Ой, усе, я втомилась від цієї розмови! (Встає з-за столу та тягне за собою Марка.) Пішли танцювати!
Марко (дістає із кишені телефон та вмикає). Домовились.
Марко та Дарина починають танцювати на авансцені під музику телефона Марка. Христина дістає гітару з чохла та починає перебирати струни. Іван доїдає бутерброд, випиває сік, бере підручник та прямує до Вчительки. Вчителька сумно дивиться на Дарину.
Іван (сідає біля Вчительки, розкриває підручник, з цікавістю). Тут написано…
Вчителька (зупиняє Івана, ліниво закриває та забирає підручник собі). Ваню! (Щупає його.) Я дивлюсь, що ти слабенький хлопець. (Задумливо дивиться нього.) Може, тобі спортом зайнятися? (Мрійливо.) Я ось швидше від усіх бігала. Мене навіть до великого спорту запрошували. Могла (підіймає руку вгору) велику кар’єру зробити.
Микита допиває сік, встає з-за столу, підходить до задньої стіни, знімає з неї годинник та довго дивиться на нього.
Микита (вдумливо, дивлячись на годинник). Я пам’ятаю, як усе починалось…
Іван (не зважаючи на Микиту, Вчительці). Що там з вашою кар’єрою спортсменки?
Вчителька. Ось моя кар’єра! (Показує рукою на Дарину.)
Микита бере годинник та прямує до свого стільця, іншою рукою хапає його та сідає біля Христини.
Микита (вдумливо, плутано, дивлячись на годинник, ніби Христині). Я пам’ятаю, як усе почалось. Щось закрило, ніби чорна хмара, небо. (Настя пересіла на вільне місце біля Івана та прислуховується до розмови Микити та Христини.) Ми з батьками розмовляли з сусідами. Розмова була недовгою. (Проводить пальцем по циферблату.) Хвилин 10. Мій батько прокричав. (Христина лишає гітару.) «Усі надвір!» (До слів хлопця починає прислуховуватися Завуч.) Ми всі побігли. (Микита зупиняється, переводить подих.) Я почув гучний свист. (Знервовано.) Вибух. (Штовхає Христину.) Знаєш, як це буває у фільмах? (Христина киває йому у відповідь.) Але це було реально, на моїх очах. Розумієш, снаряд залетів у сусідський сарай. Велика хмара уламків та сміття. (Марко та Дарина продовжують танцювати, незважаючи ні на що.) Розгубившись… (Микита затинається.) я забіг у підвал. Мої батьки ледве мене заспокоїли. (Натискуючи пальцями на годинник.) Розумієш, якщо б не тато тоді, то я…(Микита замовкає, Христина співчутливо киває.)
Вчителька та Іван починають збирати тарілки.
Микита (вже сміливішим голосом). Ви кепкуєте з мене, що я веду свій відеоблог. (Показує на Марка.) Я почав вести його тоді, щоб батьки були разом зі мною завжди. (Дивиться на Христину.) Розумієш, це були…
Завуч (підбігає до Микити, обнімає його, намагаючись закрити йому рота). Я ж просила не згадувати.
Микита (дивиться на годинник). Дідько, тут навіть годинник не працює.
Христина (забирає годинник у Микити). Ось доки вони стоять, ми будемо тут. Вони стоять, ми сидимо.
Слюсар виходить з-за столу та забирає у Христини годинник, заводить його, годинник починає цокати.
Марко (знущаючись над Христиною). Ха! Дива не відбулось! Ми все ще тут!
Дарина (разом за Марком). Усе як завжди, твої віщування ніколи не здійснюються.
Христина забирає годинник, йде до задньої стіни та вішає його на місце. Годинник відліковує час, порушуючи своїм цокотінням тишу, яка утворилась.
Вчителька (позіхає). Ну що, день був важкий. Треба спати! Ранок завжди мудріший за вечір.
Марко (потягується). Вперше я з вами згоден.
Завуч (підходить до стопки ковдр). Ну що, дітки, треба спати!
Христина мовчки бере ковдру в Завуча, забирає по ходу чохол з гітарою, стелить собі у задньому правому куті, укутавшись, засинає. Гітара стоїть біля неї.
Марко та Микита стелять собі на партах.
Микита (лягає на парту). Усім споки ноки. (Повертається до задньої стінки та засинає.)
Слюсар отримує ковдру та лягає прямо на сходи, монтировка біля нього.
Слюсар (погрожуючи дверям). Я завтра з вами розберусь. (Двері йому відповідають стукотом каміння.)
Слюсар закутується та засинає.
Настя, позіхаючи, лягає біля сходів, трохи покрутившись на місці, засинає.
Іван застилає собі на ряду стільців зліва, лягає та намагається читати підручник.
Вчителька (забирає підручник у Івана). Досить читати. (Награно суворо.) Треба спати.
Іван (витягає з кишені телефон та кладе його біля себе на підлогу, навушники в телефоні). Добре. (Відвертається та засинає.)
Марко (сідає на парту, Дарині). Гей, мала, гайда, до нас. (Лягає та, відвернувшись до Микити, засинає, чутно лише його важке дихання.)
Дарина сідає біля Марка, зігнувши ноги в колінах. Вчителька підходить до неї, гладить її, ніби розчісує її волосся.
Дарина (спускає ноги з парти). Мамо, ти в дитинстві розповідала, що лікарі поставили тобі страшний діагноз, що ти не можеш мати дітей? Це правда?
Вчителька (прибирає руки від Дарини, дивиться на неї). Так, це правда.
Завуч бере ковдру та, укутавшись, сідає на дальній стілець у правому ряду, закриває очі.
Дарина (розгойдуючись на парті). Ти погодилась на дитину в пробірці. Так я хотіла у тебе спитати! Скільки їх було? Троє? (Розгойдуючись сильніше на парті.) Четверо? Я усе знаю! (Майже криком.)
Вчителька (б’є Дарину долонею по щоці та різко стискає її у обіймах). Я тебе люблю! Ти лише моя! (Плутано.) Я тобі усе…  розповім! (Задумавшись.) Завтра. (Вкладає її на парту.) А доти… спати. (Ніжно.)
Вчителька відходить від Дарини. Та лягає на бік, схрестивши долоні на груді, очі її закриті. Вона посміхається. Марко, нявчачи щось під ніс, повертається до Дарини. Вчителька, взявши його руку, кладе її на свою доньку, бере останню ковдру та укриває нею Дарину.
Вчителька (сідає до Завуча). Хто їй міг розповісти? (Налякано.)
Завуч (посміхаючись). Не знаю! (Не відкриваючи очей.) На добраніч!
Вчителька закриває очі, кладе голову на плече Завуча та засинає.
Гасне світло.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше