Колишня законна

РОЗДІЛ 1 "Нове життя"

Малюк  ніжно всміхається  крізь сон,  інстинктивно стискаючи  крихітні  пальчики  в кулачок. Як же він схожий  на свого татка! І носик, і  губки,  і  щічки — все-все його, навіть мила ямочка  на  підборідді.

— Спи,  спи, мій  хороший,—  колишу     дитячу  коляску, а  іншою рукою  поправляю  тонку  пелюшку,  якою  накритий   хлопчик.

— О,  у  тебе чудово  виходиться. Я вже сто разів говорила і  знову  повторю: ти  будеш прекрасною мамою. Твоїй  майбутній  донечці   надзвичайно пощастило,  — вийшовши з  кав’ярні,  Оля  подає мені   пластиковий  стакан  лимонаду та  падає поруч  на лавку, але спершу прискіпливо оглядає   свого синочка. — Ну і  спека сьогодні.  Ти як   почуваєшся?   Не паморочиться  в  голові?

Я  автоматично  кладу  долоню на  живіт.  Моя  крихітка, відчувши дотик   неньки,   відповідає  легким поштовхом. Рідна. Кохана. Єдина.

— Вчора  була    в  жіночій консультації. У  нас  все  добре, тож  не хвилюйся.  Доня  справно  набирає вагу і  вже готується  до  появи  на світ.

— Ох,  шкода, що тобі  немає кому  допомогти. Самій   буде дуже складно. Особливо на перших порах. У мене  хоч Назар є і  його мама   приїздить часто.

— Нічого. Ми з Євою  обов’язково  справимось. Ми  ж дівчата. А дівчата  все можуть.

— Угу, і  борщ зварити, і  цвях   забити.  До речі,  твій Гриньов  так і   не  об’являвся?   Можливо, все-таки варто  йому  розповісти  про  дитину?

Я нагороджую  подругу  багатозначним  поглядом.  Ні. І  ще раз  ні. Я  ніколи  не повернусь  до чоловіка, який  звинуватив  мене,  принизив,  оббрехав  і  не  дозволив  бодай слова сказати у  своє виправдання.  Вісім місяців  тому він все  вирішив  за  обох. Тож  зараз  я  маю  повне право    приймати рішення  самостійно. Точніше я  вже його  зробила,  коли вбита  горем,   підкорена відчаєм,   знесилена  слізними  годинами, дізналася   про вагітність. Омріяну вагітність.   

Довгий  час  я  лікувалась,  намагалась  завагітніти за допомогою  ЕКЗ, шукала спеціалістів  і  навіть до  народної медицини зверталась. І все  було даремно. Рівно  до того моменту,  поки в моєму  житті  не   з’явився  Гриньов і  не попросив  стати його фіктивною  дружиною.  Однак, стосунки, які спочатку  ґрунтувались  на  домовленостях, виявились сильнішими  за  нас. Я  закохалась у   свого чоловіка. І  тепер плід цього кохання у  мене під серцем.

— Олександр не дізнається  про  дочку, — впевнено відповідаю,  потираючи перенісся,  тому  що  на очі  навертаються  непрохані сльози. — Нехай  влаштовує своє  особисте  життя,  займається вихованням    Сергійка,  працює  над новими  грандіозними  ідеями.  Він повірив  першому  зустрічному, який   звів  наклеп  на  його  законну  дружину,  і  радо випхав  мене за  двері.  Є помилки, котрі  не  пробачають.

— Невже  не кохаєш  Олександра Олександровича? —  звужує очі подруга  та  проникливо  роздивляється  моє  обличчя,  намагаючись  відшукати  приховану  правду.  Свого часу  вона  була  секретарем   в Гриньова і  виключно завдяки їй  ми  познайомились.

Я мовчу.   Обманювати  близьку  людину  не хочу,  а  зізнатись  сама собі  не можу.  Я  намагаюсь  не думати  про Гриньова,  не згадувати його  вродливе, мужнє обличчя, впевнені  руки, які   сильно і  водночас ніжно пригортали,  чистий  голос,  який  звучав  приємною хрипотою, коли ми залишались  наодинці.

Щоб відігнати  непрохані  думки,  хитаю головою. Оля ж  продовжує  роздумувати вголос:

— Ох,  не вірю,  подружко  у  твоє охололе серце.  У  тебе  на  лобі  написано: «Я кохаю Гриньова». На жаль, що  мій  шеф  виявився  занадто  принциповим.

— Олю,  принциповим? Я нічого  поганого  не зробила!

—  Та знаю я,  — вона  намагається мене  заспокоїти й  обережно пригортає. —  Напевне, мовчати — правильно.   А  ти  виростиш чудову  донечку. Ми з Назаром   підтримаємо. Я вже деякі  речі  з  малого зібрала,  а коляску   подаруємо, як  тільки народиш. Я придивилась. Білосніжна  в  дрібні  фіолетові квіточки. Тобі  обов’язково  сподобається.

— Дякую,  моє сонечко, — з   подякою стискаю  руку   дівчини.  — Не знаю,  щоб я   без тебе  робила.

—  Спокійно б жила, — бурчить  вона. Оля  відчуває провину  за ту  злощасну авантюру,  яку вигадала,  щоб  допомогти  влаштуватись  в  холдинг Гриньова.

— Хто знає. У будь – якому випадку я  щаслива. Доля  подарувала  мені  Єву.

Хлопчик  пхинькає,  прокидається і  блимає  на нас  величезними  очиськами.  Беззуба  усмішка  прикрашає дитяче  личко,  перетворюючи  юного  непосиду у  справжнісінького янгола.

— Так, Алю,  нам  вже час  додому.  Їсти,  міняти підгузок,  знову варити вечерю. Одним словом,  справ  почати й  закінчити. Незабаром  сама  пізнаєш всі  тонкощі  материнства.

Оля  як  за  помахом  чарівної  палички   розбирає  коляску:  засовує  в салон автівки колиску, в  багажник  — колеса.

Помахавши  вслід  подрузі,  знову присідаю  на лавку. Спека, але я  ще трішки  посиджу   на свіжому  повітрі. Встигну  доробити переклад — невеличкий  підробіток, який  знайшла в  інтернеті. Дістаю з сумки  мобільний  телефон. З думкою,  що роблю  це востаннє,  що  пора  попрощатись  з  минулим, вбиваю  в  пошукову систему ім’я  свого   законного чоловіка. Ось він усміхається,  ведучи під руку    довгоногу   блондинку у  надзвичайно короткій  сукні. Незнайомка  світиться  впевненістю, граційністю,  лоском світської левиці.  Аристократичні риси  обличчя,   професійний макіяж,  височенні підбори. Просто ідеальна  супутниця  для  успішного  бізнесмена.  Гриньов же  аніскілечки  не змінився. Статний, сильний, безапеляційний  і  до болю  в  серці рідний. Цю  фотографію я  бачу  вперше. Жадібно гортаю  рядки,  набрані  журналістом  жовтої преси.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше