РОЗДІЛ 2 "Випадок"

— Олю,    ти уявляєш яким  боком  обернеться новина  про мою вагітність? Гриньов   пред’явить  права  на дитину,  відбере її.  Він не  дозволить, аби    дочка  жила  окремо  та  виховувалась  без його участі. Я  занадто добре знаю  чоловікову  натуру, —    кроками мірю   квартиру, не в силі всидіти на місці. Сльози давно висохли,  натомість в  душі  оселилась  паніка.

— Припини істерику, —   твердий  голос  подруги  змушує застигнути  на місці.  — Нічого твій  Гриньов  не  зробить. Ти — мати, і дитина тільки  твоя. І переховуватись від минулого   немає чого. Йди в  магазин і  придбай  красиву  сукню.  А вранці  встань,   нанеси макіяж і  волосся  завий  великими  локонами. Нехай   колишній  лікті кусає,   як  побачить,  яку красу втратив. 

Перед очима  постає картинка  з інтернету. Мені  до білявки, нової супутниці   життя  благовірного,  як  до  неба  за зірочкою тягнутись. Вагітність  далась взнаки.  До наявних  енних кілограмів  додалось  ще  понад десяток. Важко видихаю.

— Я  не готова  до зустрічі,  не   готова  до судового процесу, і , взагалі, я  не  піду    в суд. Нехай  розбирається без   мене.

— Не вийде. Ви  разом всиновили дитину, тож  уникнути  виклику не вдасться. 

— Олю, — розпачливо  підіймаю  очі  до  стелі. — Що робити?

— Я вже сказала.  Йди   по нову  сукню, роби макіяж, і  головне — добре виспись, щоб  завтра сіяти  в усіх значеннях. Алю,  послухай  давню подругу. Я  поганого не пораджу. Пізніше  набери  і  обов’язково  скинь фото.  Цілую.

Оля  — оптимістка. У неї все просто, легко  та   без   жодних проблем!

Підійшовши   до дзеркала,  прискіпливо  оглядаю  своє  зображення.  Ну,   набрала  лишньої ваги. Але  обличчя  свіже,  блиск  в очах лагідний. Волосся  у  мене  довше  поперику,   м’яке  та  оксамитове,  до нього  так  і  хочеться   доторкнутись.

Пробую  усміхнутись. Виходить криво. 

Справді,  скільки   ще  ховатимусь  від Гриньова? Вісім місяців  я  буквально бігала  перебіжками  в місцевий  магазин та  зупинку  громадського  транспорту. Щодня  боялась  бути поміченою  коханим  чоловіком. А коли з’явився  животик,  моє  життя  взагалі  перетворилось   на  параною.

 Єва  незабаром  народиться.   Якщо  Саша  нас випадково зустріне? Що тоді?

— Ні,   знаойма  має  рацію. Слід  зараз  розставити всі крапки над «і». 

Довго не збираюсь. Відраховую  із  сховку  чималу  суму,  хапаю сумку  та  виходжу   з квартири.  На вечір  спека спадає, тож  дихати  вільніше.  Навіть  задуха в  маршрутці  не  така  жахлива.

Я  далеко  не їду.   Виходжу  біля  найближчого  торгового центру і  сміливо   вирушаю  по  магазинчиках.  На  вибір  сукні  витрачаю чимало часу. По перше,  вибір одягу  для вагітних занадто мізерний.  По друге,  все мені  не  то і  не  те.  На очі  потрапляють  вишукані вечірні  сукні,  але вони явно не доречні  в  цій  ситуації,  або простенькі  комплекти   чи  сарафанчик   для  легких прогулянок.

 Ейфорія  повільно проходить і  намір не видається  вже  радісним  та  цікавим.

— Приміряйте,  будь ласка,  ось ці  лляні  штани. До них можна  підібрати  легку  блузу і   вийде чудовий комплект, — подає  дівчина–консультант, мабуть,   останній  можливий  варіант  в цьому  бутику.  — Впевнена, це саме те, що  шукаєте.

Я  неохоче  дивлюсь  на  простягнений  одяг. Ох,  Гриньов,  що ти зі мною  робиш? Замість того,  щоб   займатись  перекладом,  я  ганяю  по торговому  центру  і  вишукую   елегантний  лук  для  нашої зустрічі,  для  того,  щоб виглядати достойно на  фоні  твоєї нової пасії.

Офіційної пасії.

На очі  знову  навертаються сльози.

— Я візьму   без примірки. Впевнена,  розмір мій, — знесилено відповідаю.

— Чудово. А ми  своєю чергою  зробимо для вас   хорошу знижку.  Упаковувати? 

Я  ствердно киваю головою  та  плентаюсь  на касу.  На превеликий  подив    знижка дійсно істотна,  чим трішки  підіймає пониклий  настрій.

— Усміхайтесь, — на прощання  радить працівниця  магазину. — Вам  дуже  пасує  вагітність. Ви  неймовірно  чарівні.

— Дякую, —   від  несподіваного компліменту  червоні та  обіцяю   знову   завітати.

З торгового  центру  виходжу  з  легкістю  на душі. Внутрішні  сперечання  нарешті  відступають  на  задній  план і  я  знову  дихаю на повні   гурди. Крім того,  обновка  приємно гріє серце. Уявляю, як сіятиму  перед коханим, як  змушу його  шкодувати…

Мрії. Дитячі  мрії.

— Ой!

Різкий  біль пронизує плече. Хтось  штовхає  мене  та  силою вихоплює з рук  сумочку  зі всіма  грошима, документами, ключами від квартири,  мобільний  телефоном. По інерції подаюсь  вперед і  заледве  втримуюсь  на ногах,  аби не зустрітись  з  асфальтним покриттям. 

— Стій! — десь  позаду  роздається  чоловічий  голос.  Наче у  фільмі   пливуть  кадри.  Хлопчина у чорній    кепці,  в  темних джинсах та футболці   біжить геть  з моє сумкою,  а  за ним,  наче справжній  атлет,  інший. І цей  інший  наздоганяє крадія,   збиває   з ніг, валить на  землю та скручує  тому руки. На окрики перших зівак збігається  величезний натовп. Хтось викликає поліцію,  хтось  швидку.