РОЗДІЛ 7 "Зашморг"

Мій  супутник  швидко вводи  цифри паролю,  і  ми  потрапляємо у  довгий  коридор, в кінці якого   світиться   червоне світло із  сусідньої кімнати.   До вух  долітає   галас  великого скупчення    людей,  у  ньому  прослуховується  азарт  та  драйв   гри.

Внутрішньо  пересмикуюсь. Закритий  гральний  клуб  для  багатих і  залежних   відвідувачів.   Звісно,  батько  Жанни  не тільки  голову  їй відірве  за  подібну  поведінку,  а й   закриє від всього  світу.  Чудовий  бонус  до  образу  жінки-стерви.

— Проходьте,  — з удаваною ввічливістю  на кам’яному  лиці   здоровань рукою вказує  на величезний  зал,  у якому  лише один гральний  стіл.  Круп’є    мовчки  приймає ставки.  Його руки  вправно  перебирають фішки,  а  на  самих клієнтів  він зирить з-під лоба.  Посеред   вишукано вбраних  жінок  та  чоловіків  у   статних костюмах  я виглядаю  як  біла ворона. Та  байдуже,  головне  знайти  наречену. 

— Де  Жанна? — запитую  чоловіка,  подолавши  першу  хвилюю  тривожних вражень.

— Знайдете її  за  дверима  біля  барної стійки.  Тричі  постукайте,  будь  ласка.

З цими словами  він йде геть,   а  я невпевнено дивлюсь   на ті  кляті  двері. Що за  ними? Ще один зал  чи  кімната  для  тих,  хто програв і  йому  нічим  платити?

Тричі товчу кулаком  об  дерев’яне  полотно. Із середини прокручується    ключ —  і  перед мною відкривається  не надто приємна  картина.  Ковтаю гірки кім,  переступаю поріг і  натикаюсь   поглядом на  перелякані  очі    знайомої.  Вона  сидить  на шкіряному  дивані  якраз навпроти  входу  та судомно стискає  свою  крихітну  жіночу сумочку. На  обличчі  красуються  чорні  патьоки  розмитої косметики,  а  волосся  нагадує  кубло, в якому  поселилась  не  одна  пташка.

Зробити  крок  не  дозволяє   тип,   що враз вимальовується  на  моєму  шляху  до Жанни.

—  З вами  хочуть поговорити.  А   дівчина  поки  почекає тут. 

— Мені  потрібно  переконатись,  що  з нею все гаразд, —  зціплюю від  злості  вилиці. Ситуація  катастрофічно  неприємна  та  недвозначна.

— Пані  Жанна   поводилась  неадекватно. Довелось її трішки  вгомонити  та  пояснити,  хто насправді  тут  господар.  Я  проведу вас  на   другий   поверх.

—  Я  піду  тільки  з  дівчиною.

Хвилину   він  вагається, роздумує,  зважує.

— Добре.  Суть ціни питання  це не змінить.

Жанна  вмить  кидається  на  шию  та  обіймає крижаними пальцями.

— Коханий, сонечко, як   добре,  що ти  приїхав! Я знала,  що  ти  мене  не покинеш.  Вони — страшні  люди,   для  яких життя  —  розмінна  монета.

Її  щебетання  тріпають  душу,  розганяють злість по венах,   вбивають будь-яку  повагу  як  до нормальної жінки.  Похапцем  відкидаю   ненависні  обійми.

— Тримай себе в  руках.  Потім  пояснюватимеш.

За кілька хвилин  нас  проводять в кабінет  поверхом  вище.   

       Кабінет   також відповідає   загальній  обстановці  цього   незрозумілого  закладу.  Дорогі масивні  меблі,  важкі  темно-зелені  шпалери і  не  менш похмурий  власник, який зустрічає  нас, сидячи  за різьбленим  дубовим столом. Чорні очі  враз сканують  прибулих і  з огляду  на  його вигляд   може скластись  лише одне,  правильне враження — з такими  людьми  не жартують.

— Доброї ночі, — говорить він  глибоким  голосом,  який  притаманний   керівнику,  що впевнений  у своїх силах і  можливостях.  Чоловік  простягає  руку,  покриту  хитромудрим сплетінням   незчисленних   татуювань.

— Перейдімо одразу  до справи.  Але спершу,  поясніть,   що відбувається і   чому я  застаю  Жанну в  такому, м’яко кажучи,    неприпустимому   для  леді  вигляді.

Незнайомець саркастично  хмикає та  підходить  до  вмонтованого у  стіну    сейфа. За секунду  на стіл падає   боргова  розписка  моєї  потенційної  нареченої.  Швиденько  пробігаю  поглядом  по   акуратному  почерку. Від  здивування  ще  раз  переглядаю  зміст   тексту,  а  вже  тоді  переводжу  очі  на   Жанну, яка,  притулившись   до стіни, стоїть з блідим  обличчям.   Вона шумно ковтає  гіркоту.

— Як  це розуміти?— відверто запитую дівчину.  — Ти нічого не  хочеш мені  повідомити?

— Я  програлась…

— Програлась? І так  спокійно  про це   говориш? — всередині  ось-ось  вивергнеться вулкан.  Та за таку суму  можна  прогодувати   невеличке містечко.  Мабуть,  з рік.

— Тільки  таткові  не кажи Це його  доб’є.

Швидше  цей  борг  доб’є мене, якщо погоджусь  заплатити.     Незнайомець  очікувально  спостерігає  за   нашою розмовою,  детально вивчаюсь  всі  емоції на  обличчях.  Вочевидь, він  знає  з ким  має діло,  тому  що  спокійно  пропонує:

— Мені  байдуже,  хто виплачуватиме  борг. Але свої  гроші я  отримаю.  З поваги  до вас, пане Гриньов,  я  можу  піти  на певні поступки  і   відстрочити    термін  погашення. 

— Боюсь,  через скрутне  фінансове становище  я  не здатний  виступити  гранатом.

Про  проблеми  бізнесу  незручно  зізнаватись, але  брати на  себе   черговий  кредит  рівнозначно  зашморгу  на  шиї. Чоловік навпроти  шумно видихає  повітря і   вкладає  руки в  кишені.