Глава 1 Малиновий закат

Привіт читач, я кіт Мурлак. А ви запитаєте, як я вижив? А я опинилася на момент вибуху в підвалі і опинилася я там зовсім випадково, знайшов я значить красиву кішечку завів її в підвал і Бац, вибух!

7:00 Ах шкода кішечку красива била симпатишна я б навіть сказав. Її присипало камінням після вибуху, токо хвіст стирчить з-під каміння. Мене дивом не зачепило, тільки кілька каменів маленьких впало на голову. Боляче зараза! Шишка точно буде! Але їй точно болючіше...

7:12 я наважуюся виповзти назовні, вигляд жахливий. Дерева повалені, на місці будинків одна розруха і трупи.

7:30 гуляю вулицями, дивлюся, що трапилося, бачу, як людину придавило каменем, намагаюся їй допомогти. Я підняв камінчик, людина вже почала вилазити і сказала, що нагодує і молока наллє, але я не втримав камінь, і він упав на людину, і самі знаєте, що з ним сталося. Він труп ось що! Мда... а я думав, що поїм нормально, а не недоїдками зі смітника. 8:01 Знайшов ще під придавленим каменем людину, вона просила про допомогу, я обійшов її стороною, знаючи, що буде гірше, якщо я допоможу.

8:31 Знайшов їжу, трохи молока і дохлого щура, з'їв, пошкодував, що з'їв знайдену їжу, а ось щур був смачненький.

У той же час у центрі планети Жору-М1 ядро отримало небувалу енергію і ядро почало випускати цю енергію за допомогою прискореного руху планети. Планета рухається швидше і швидше...

9:12 Я кіт, знайшов кратер розміром у район і посередині я бачив щось блискуче, я підійшов, воно зникло... Залишивши після себе щось схоже на хом'яка, я вже думав його з'їсти, як той заговорив.

Відпусти! Ти що жерти мене зібрався?! Рудий котяра відійди від мене! Я не смачний!

Кіт- Як ти тут опинився?

Хом'як- Я хом'якоподібне яке прибуло з рятувальної капсули! Наш корабель борознив космос, але ми в щось врізалися, хоча локатори показували, що поблизу нічого немає. Ось так я опинилася тут. Зрозумів кіт?

Кіт- Так, жерти тебе не буду, але хоч спробувати можна?

Хом'як-Ні!

Через деякий час

Ходимо бродимо шукаємо їжу

-(Чийсь голос) Навіщо тобі їжа?

Я навіть здригнувся, коли почув голос у своїй голові, хоча я одразу не повірив і подивився на хом'яка, але той спокійно йшов, розглядаючи все навкруги, і ні слова не вимовляючи...

- Так я тут, у твоїй голові, ти правильно все одразу зрозумів

Забирайся з моєї голови! Ти що весь цей час підслуховував або навіть підглядав за мною?

-Не кіпішуй я в твоїй голові і все про тебе знаю і взагалі я тобі тут допомагати зібрався.

Якщо ти допомагати мені зібрався то чому тільки зараз?

-Та тому що я з тобою розмовляти можу, коли поруч із тобою є цей хом'як я сам не знаю, як це працює, і спитай, як хом'яка звати, а то "хом'як", "хом'як", а як звати не знаємо, і так, ще одне, розмовляти зі мною можеш ментально, а то хом'як на тебе дивиться, як на придурка.

Гаразд, хом'як як тебе звати?

Ти мене можеш називати Тошо.

Задоволений? - я сказав це ментально своєму невідомому співрозмовнику в голові, а то й справді Тошо дивився на мене як на придурка. Я сказав Тоші, що задумався і пішов у котячий астрал. – Гей, голос у моїй голові, а тебе як звати?

Чекаю відповіді... Минула хвилина, друга.

У цей час Тошо відійшов на пристойну відстань, поки я базікав із якимось голосом у голові й стояв на місці, Тошо йшов, не озираючись, у захід сонця. Я його швиденько наздогнав, і запитав, знову, у того, хто сидить у моїй голові, у тебе є ім'я? – ні, я без імені... - похмуро. Гаразд тоді... я буду тебе називати голос із потойбічного світу. – Ні! Я не з потойбічного світу! Я просто голос - гордо. Я ж придумаю, як тебе назвати! - я хижо посміхнувся.

Ти ще питав навіщо нам їжа, ну так от це ти без тілесний голос, який не може насолоджуватися їжею, а ми живі істоти насолоджуємося їжею як одним із крутих видів насолоди і задоволення. Голос притих, мабуть, слинки потекли, якщо в нього таке можливо.

Вечір, точний час ми не знаємо, але спостерігаємо захід сонця з даху. Дуууже гарно, залипаюче, умокотопоморливо, він такий рожевий з нотками помаранчевого. Це мені нагадало пісню "малиновий захід", чув як діти на вулиці вмикали.

Вночі ми дивилися на зірки, вони пропливали по небу, як кораблі по воді.

Ранок.

Дивимося на світанок і їмо, я сметану, а Тошо морквину. 

Десятьма хвилинами раніше: 

Ми вишикували жалібні оченята перед будинками і нам дали їжу, щоправда, перед цим у кількох будинках нас прогнали чкурнувши тапками. Хаха! Я епічно ухилився від тапка, але... другий наздогнав мене. Але їжа того варта! Знайшлася таки бабуся, дала мені сметанки, а як побачила хом'яка, так узагалі морквину порізала, щоб їсти легше било. Так ми й заснули, під перші промені сонця, які виходили з-за гаризонту. Я вже з ними прощався, згорнувшись у клубочок, і наполовину сонний відчув, як до мене хтось прилаштувався. Я обняв Тошо хвостом і заснув.