Глава 46

Проте комісар все ж знайшов час, щоб вчинити мені допит.
Я розповідав про побачене. Хоч і не дуже хотілось. Проте відпиратись більше не було жодної можливості. І намагався звести в купу всю ту кашу в моїй голові, що там була.
Не надто легко, коли тебе розпитують різними шляхами про одне і те саме.
Певно тільки через те, що на мою нервову систему було накинуто відразу цілу купу подій я упустив чимало важливих деталей. Зараз вони спливали неясними образами.
Філіп, ти якийсь геть дивний. - під кінець допиту резюмував Райх. - Що ще ти відчув у тому підвалі?
- А коли ви приїхали в Олександрію? - в лоб не дуже ввічливо запитав я. Комісар особливого призначення несподівано розсміявся.
- В суботу, авжеж, - пояснив він. - Ганс Робертович прислав телеграму хвилин за двадцять до відправлення потягу. Інших дурників готових їхати в вашу діру не виявилось. От і запхали мене розслідувати зникнення дівки. Напевне аби знали, що тут як в чортовому вирі купа нечисті прислали б когось соліднішого.
- А ви не достатньо?.. - нове деталька життя Райха викликала цікавість.
- Вважай, що Олександрія то моє покарання за минулу справу, - чоловік піднявся зі свого стільця і потягнувся. Потім глянув на наручний годинник і дістав цигарку. - Скоро мають перевірити твоє наведення.
І вийшов вертячи в руках запальничку. Я за ним не побіг. Так і сидів.
Підімінок виростає між нечисті і стає перелесником. Перелесник сидів майже біля училища, задуривши голову бабі Шептусі, певно спостерігав за мною. Під таким кутом я відразу на справу не дивився. Але зараз думки здались логічними.
Дивно як комісар не віддухопелив мене за те, що замість того щоб обложити лігво перелесника і спіймати його, ми з Юрою і Даміром просто змусили монстра змінити місце дислокації.
Неприємне відкриття. Де тепер шукати блуда і перелесника? Відповідь напрошувалась одна — в катакомбах під містом. Тоді ще питання — контрабандисти й нечесть однаково використовувала підземні ходи. Збіг чи змова? Вірити в простий збіг обставин нас в училищі не вчили. А отже три кузови зброї, розгул пекельних створінь і вбивство полковника Тимірязєва — все це взаємопов'язано.
Навіщо в місті стільки зброї, що можна озброїти цілий дивізіон? Хтось вирішив захопити владу в Олександрії? Навіщо? Що цінного в цьому місті? Абсолютно нічого. Тихе, провінційне, навіть комісар Райх сприймає відрядження сюди як покарання.
Можна було б подумати, з певною мстивістю і пристрасністю, авжеж, що прибрати Тимірязєва було вигідно капітану Тонкому. Відразу вибився в директори училища. Але навіщо стільки зброї? Не в'язалось.
- От тобі й фокус, - в кабінет повернувся комісар. - Склади про які ти так гарно розказував — порожні.
- Вивезли, - я прикинув кількість часу, що минула, спущені шини, і зробив очевидний висновок: - Далеко не від'їхали.
- Людей не вистачить обшукати всі фабрики й загашники.
- Три автомобілі, - мене слова Райха не переконали. - Це не голка...
- Я передав рапорт начальнику міліції, хай шукають. Це їх юрисдикція, - мене охопило двояке відчуття. Розчарування з одного боку. А з іншого похвалив себе, що не розповів про розмову гундосого й оптиміста.
Райх знову потрапив в коло підозрюваних. Якось він аж занадто байдуже ставиться до моєї знахідки. Ну не міг він не дійти тих же висновків, що і я. А значить...
Значить все дуже сумно. Черговий пазлик наче склався. Райх просто тримає мене поруч, щоб я не вів далі власне розслідування. Видумує всілякі байки з щуроловом — сам чудово розумів, що в театральних підвалах я нічого не відчую. Проте ця ніч прекрасно відбила у мене всю охоту розмірковувати про перелесника. Майстерно скеровує мої думки, змушуючи просиджувати в архіві, замість того, щоб шукати зниклу дитину...
Я спробував втримати вираз обличчя, щоб на ньому не пробились мої невеселі думки. Довіру і відчуття якоїсь єдності з комісаром щойно було зруйновано. Не врятував ситуацію навіть парабелум.
- Забери, я цього не бачив, - посунув зброю до мене Тіль.
Пістолет в кишеню я прибрав автоматично. Після втрати ножа металеве руків'я додавало мені впевненості. Та і пару разів воно мене вже врятувало.
- Що далі робити накажете? - запитав я. Очікував, що зараз Райх придумає мені чергову дурницю, щоб зайняти надовго. Але він тільки зітхнув:
- Можеш повертатись в училище. Завтра з ранку підемо досліджувати катакомби, в ночі туди сунутись краще не треба.
В цю мить я відчув знайоме неприємне відчуття, що сповіщало про досягнення сонцем обрію.
Я кивнув. Можна було б просто списати ситуацію на те, що Райх втомився. І хоче спекатись мене, щоб відіспатись. Але моя підозрілість натякала що насправді, якщо в катакомбах щось і є, то ця ніч буде тим часом щоб прибрати сліди.
Завтра там вже не буде нічого. Може я і нагнітав ситуацію. Та віри вже не відчував ні до кого.
Я попрощався з комісаром, подякував за турботу, намагаючись не вибитись із звичного образу. І вийшов на вулицю. В училище крокував швидко. Треба було перехопити Юру і Даміра. Та і вечірнє тренування, яке я вже кілька разів пропустив, ніхто не скасовував.
І точно, прапорщик запримітивши мене, задоволено оскалабився.
- А от і наш прогульник! - зрадів він. - Попрацюєш сьогодні грушею.
Підставляти себе під удари однокурсників приємного мало. Я крутився на плацу як вуж. Особливо лютував Жора, який відчував прямо якесь садистське задоволення від того, що міг кинути мене через стегно. Очі його сяяли азартом. В якусь мить мені наче відчулось щось дивне в хлопцеві. Але розібратись з відчуттями не встиг.
Після години тренування я ніякий поплентався в душ. Думка забити на все і теж поспати здавалась не такою вже і безвідповідальною. Яка мені справа до всіх цих подій в місті? Розмах явно не для мене. Залучені серйозні люди. Якийсь отаман і комісар особливого призначення. Ці люди не задумуючись вбили Захара Щербинку, пошматували ціле сімейство Тимірязєвих, влаштували засідку перелесника на сусідній з міліцейським училищем вулиці. Хто я супроти них?
Піщинка, з частинкою надздібностей. І то ще не відомом, яким чином в мені ті здібності з'явились. На жаль, за всі чотири роки жодних відомостей про те, що у звичайних людей можуть з'являтись якісь здібності нам не давали. Поза очі всі говорили, що у деяких комісарів підвищений поріг спротиву пекельному впливу. Але не дай Боже порівняти комісара зі святими. Просто вищий поріг спротиву. Але могло бути й так, що опір виявлявся просто пекельним впливом, з яким прекрасно справлявся екзорцист.
Я спробував пригадати власні відчуття від відвідування церкви. Ще одна дивна річ. Молитви я знав на пам'ять, і жодного дискомфорту вони мені не спричиняли. Водночас всі спецзасоби по боротьбі з потойбічним викликали неприємне відчуття.
Так і не знайшовши ніяких пояснень, я взяв в їдальні плов, компот і млинці, і присів до Юри з Даміром — місце біля них виявилось вільним.
- Ну що? - тихо спитав Юра. Після пережитої пригоди він очевидно розраховував на негайне зарахування на практику в комісаріат.
- Райх оцінив, - відповів я. Не хотілось розчаровувати хлопців. І брехати їм не хотілось. Від того апетит зовсім пропав. - Є підозри де ховається перелесник, - почав я розповідь. В Даміра спалахнули очі. Я відмітив це машинально. - Завтра підемо з облавою.
- А може нам самим його узяти? - очікувано запитав татарин.
- Геть здурів? - обурився Юра, чий голос знову став наближатись до фальцету. - Це рівень небезпеки не по наших здібностях.
- А у Сокола наче непогано виходить, - попиваючи чай відповів Дамір. - Візьмемо перелесника, і тоді від нас не відмахнуться. Якщо не в комісаріат візьмуть, то вже точно не в постову.
- А якщо не візьмемо? - все ж скептично запитав я. Допускав таку думку.
- Я вчора його роздивився, нічого в ньому страшного немає, - відповів Дамір.
Татарин складав враження ґрунтовного, і нормативи здавав на відмінно, і теорію вчив непогано. На противагу йому Юра ледве дотягував заліки з фізпідготовки. Зате з книжками товаришував. От і зараз почав читати нам лекцію про нечисту силу.
- Що розшумілись? - Жора, ніби ненароком проходячи повз, зачепив мій стілець, підбиваючи руку з пловом. Рис розсипався по столу.
- До іспиту готуємось, - відразу ж знайшовся Дамір. - От Сокіл ділиться практичними враженнями.
- Які там у цього вискочки враження? Як комісару дупу цілувати? Ну і як, Сокіл, сподобалось? - я стиснув кулаки під столом, щоб не відповісти на виклик. Жора явно наривався. Тому я опустив погляд у свою тарілку і так і сидів.
Жора зрозумів, що не дочекається відповіді, хмикнув і пішов.
- Чого ти? - здивувався Дамір.
- Бо він явно хотів бійку, - зметикував Юра. - І правильно Філіп зробив, що не зреагував.
- Але всі дивляться.
- То і що? - я втупив в нього погляд. - Яка мені до всіх справа?