2. Школа Шляхетства

  Низька зростом Вітні із темними фарбованими локонами одразу кинулася до мене в обійми, притискаючись синім відкритим комбінезоном.

-Еліс Стоун, люба, як ти?

-Ображена, бо ти обіцяла прийти ще минулого місяця.

-Вибач, ми із сім’єю їздили на відпочинок, - пояснила вона. Хоча відпочинком його не назвеш, бо гостювали у родичів. Проте там був величезний басейн, а це рятувало ситуацію.

    Одразу уявила, як смугла Вітні борсалася у голубій водиці під теплим промінням сонця.

-Хотіла б я до тебе туди, в басейн. Знаєш, ті уроки «Етикету», «Жіночих манер», «Сервірування стола» мене вже… - замовкаю, бо не знаю лайливих слів, а без них ніяк.

   Тим часом пройшли фонтан і сіли на «нашу» ковану лавку.

-Еліс, ти ж теж виходиш у світ. Містер Келвін продовжує водити тебе на таємні прогулянки?

-Так, він мені ні в чому не відмовляє. Та тепер варто зробити паузу, бо місіс Міа мене в чомусь запідозрила, а я не хочу підставляти улюблену наставницю, яка нас відпускає, ризикуючи, та і самого містера охоронця.

-Чому міс Маріанна це робить? Я ніколи не розуміла.

-Я теж, але точно знаю, що між нами особливий зв’язок із самого початку. Вона замінила мені матір.

-Якщо міс Маріанна замінила матір, то містер Келвін – батька?

-Я запитала його одного разу, чому він ризикує роботою? Чому мені догоджає? А він відповів, що я мила і цього заслуговую. 

   Подруга нагнулася до мене:

-Думаю, він якийсь збоченець. Просто так ніхто не став би тобі купувати стільки ласощів, водити на ті дорогі атракціони, в дорогі заклади…

-Брехня! Вірю, що він милосердний.

-Він з тобою хоч раз спілкувався відверто? Ти хоч щось знаєш про нього? - допитувалася подруга.

-Ні, але він щедрий до мене і цього достатньо!

    Вітні на хвильку замовчала, а тоді пригорнулась.

-Еліс, не хотіла тебе розсердити. Для мене все це дивно, ще й у вас велика різниця в роках.

-Ти думаєш, що я йому подобаюся як… дівчина?

-Можливо.

     Мене стурбували думки Вітні, бо вона могла мати рацію. Та подруга вправно стрибала з однієї теми розмови на іншу, тому я не встигала обдумувати деякі речі.

-А від Томаса було щось чутно? 

-То-о-о-мі, - приємно протягнула його ім’я. - «Мій принц» дитинства. Я так часто його згадую, але ми не спілкувалися вже більш як рік, оскільки він поїхав навчатись військової дисципліни.

   Подруга підняла широку брову:

-Це він тобі сказав?

-Написав на скриньку.

-Дивно, мені здалось, я бачила його в барі, - сказала невпевнено Вітні.

-Ти помилилася, - запевнила її. - Сподіваюся, я з Томом зустрінемося, коли обидвоє станемо вільними.

-Ох, Еліс, Еліс… Романтична ти душа… Навіть не віриться, що скоро у тебе випуск. Ми ж мали закінчувати школу разом, пам’ятаєш? Зателефонуй мені одразу, коли станеш вільною, - попрохала Вітні й простягнула мені папірець із номером.

-Вітні, у мене немає телефона, ти знаєш.

-Це ж поки що, - вона щиро усміхнулася, і на її щоці з‘явилася мила ямочка. 

***

    Під час заняття, яке монотонним голосом проводила старша наставниця місіс Полі, мене постійно відволікали розмови Кріс та Лорен. Ці дівчата пошепки перемовлялися попереду мене та сміялися над наставницею. Вони так захопилися, що в якусь мить Лорен голосно засміялася в повний голос.

-Еліс Стоун, встаньте! Чого ви дозволяєте собі порушувати дисципліну? – скипіла місіс Полі, подумавши на мене.

-О ні, перепрошую, але це не я…

   Наставниця примружила очі, поправила окуляри.

-А хто ж?! Ми намагаємося виховати із вас шляхетних осіб, а ви собі таке дозволяєте. Підійдіть до мене й розкажіть, що ви запам’ятали зі сказаного.

   Одним поглядом розірвала Лорен на шмаття, на що вона зробила дивакуватий вигляд, немов не вона щойно веселилася із Кріс. Потім все-таки довелося вийти та розповісти останнє, що могла запам’ятати із лекції про підбирання вечірнього вбрання. 

-Наступного разу отримаєте покарання, - пояснила місіс Полі. - Гадаю, вам не хочеться зайвий раз мити підлогу в час дозвілля, чи не так?

   Роздратовано поверталася на місце, але мій погляд випадково впав до дверей, де було щось яскравіше, ніж сірі кольори кабінету. Це була жіноча постать з рудим волоссям. Хто вона? І чому місіс Полі не звертає на неї уваги?

   Я лише на секунду зустрілася поглядом із незнайомкою, а потім повернула до свого стола. Коли вмостилася, то знову обернулася до дверей, але там вже нікого не було.

***

    Наступного ранку місіс Міа наказала зайти до неї. Невже керівниця знайшла якісь докази мого перебування за межами Школи Шляхетства?

  Її кістляві пальці перебирали якусь документацію в ящичку на столі.

-Еліс, таке рідко трапляється перед випуском, але все ж у школі ти більше не навчаєшся, - суворо пояснила вона.

-Місіс, ви мене… проганяєте? Ніхто ж не постраждав від того, що я… - мої очі заблищали від сліз.

-Ти про що? Я гадала, ти зрадієш. Невже ти так полюбила школу, що хочеш залишитися до самого кінця? Тебе вдочерили прекрасні люди, тому постав свій підпис і можеш бути вільною. Всі документи вже оформлені.

    Я підняла брови, бо почала втрачати суть розмови.

-Місіс, то ви мене не відраховуєте? 

-Еліс, ти починаєш мене нервувати! Постав підпис і можеш збирати речі. За тобою прийшли, - повторила керівниця.

   Немов в густому тумані поставила закарлючку на папері, не читаючи його. Так само мимовільно попрямувала до кімнати, де почала складати рюкзак з тими кількома речами, які мені подарувала школа.

-Стоун, ти куди збираєшся? Схибила, чи що? – змусила мене прокинутися Кріс від трансу, в який я провалилася після слів місіс Мії.

-Мене, здається, вдочерили, - відповіла без впевненості.

    Кріс і Лорен одразу встали з ліжка та підійшли ближче.

-Що ти верзеш? До випуску не так багато часу! Крім того, останнім часом ніхто не приходив і не спілкувався з нами, як це завжди буває, - агресивно нагадує Кріс.