5. Коктейль у подарунок

  Завдяки декільком прогулянкам з новими батьками я вивчила дорогу до центральної вулиці міста, тому, проїхавши декілька зупинок міським транспортом, вдало вийшла на зупинці біля головного входу в парк. А неподалік на мене вже чекала моя усміхнена темноволоса подруга з двома порціями рожевого морозива в руках.

-Еліс Стоун, тебе тепер не впізнати! - прудко обійшла мене навколо Вітні, огледівши з голови до ніг. – Яка сукня! Ще й  сумочка! О Еліс!

-Так, мені пощастило з родиною. Досі не вірю у своє щастя.

   В наступну хвилину вона поцілувала мене в щоку й простягнула морозиво, і я радісно прийняла його. А тоді ми рушили алейкою

-Знаєш, коли ти мені зателефонувала, я не відразу повірила у те, що ти розповідала, але дарма. То про кінний клуб також правда? 

-Звичайно, Вітні! - швидко помахала головою, запевняючи.

-Я шокована, Еліс! 

-Ти ж прийдеш до нас на відкриття? - згадала прохання місіс, яка тепер вже була моєю матір‘ю.

-Авжеж! Я бачила афіші про відкриття клубу, але не думала, що ти причетна до цього. Ото даєш!

-Ти перша із ким я поділилася. Хочу ще завітати до Школи Шляхетства.

-До охоронця містера Келвіна? Чи до міс Маріанни? - поцікавилася подруга.

-Я хочу побачити всіх без виключень, навіть Лорен та Кріс.

-Еліс, ти мене дивуєш все більше і більше.

  Подруга була здивована таким змінам у моєму житті, але одночасно з цим я бачила, як вона щиро раділа за мене. 

  Слово за словом я розповіла подрузі, як мене забрали зі школи,  як проводжу час на ранчо, як щедро дбають про мене нові батьки. Вітні із захопленням слухала та взаємно розповідала про своє життя. Її батьки не жили у такому достатку. Вони працювали у місцевому архіві, але подруга почувалася не менш щасливою. Я ж чомусь досі сердилася на її батьків за те, що обіцяли забрати мене й не стримали слова. Та хіба це варто було знати Вітні? Не думаю.

-На мене щось крапнуло, - зненацька сказала Вітні. – Невже дощ?

   Я підійняла голову до сіро-блакитного неба - і величезна краплина поцілила у моє око. Подруга дзвінко розсміялася на це, а тоді різко спохмурніла.

-Еліс, я ще не готова прощатися. Тільки ж зустрілися! 

   Я засунула руку до сумочки й дістала банківську картку.

-Сьогодні пригощаю, - гордовито пообіцяла їй.

   Тим часом дощ поряснішав і здійнявся сильний вітер, тому довелось щодуху бігти до найближчого закладу, де можна б було перечекати.

-Ось тут якесь кафе, - показує Вітні. - Біжимо туди!

-Ні, пише, що то паб.

-Яка різниця? Ходімо! – наполягала вона.

    Ми спустилися по східцях до підвального приміщення, проходячи біля чудернацьких ламп, які кріпилися на стінах і стелі. Я ще ніколи не була в пабі. Всередині світло було приглушене та багато вільних столиків чекало на відвідувачів. Цей заклад відрізнявся від усіх тих, які я вже мала змогу відвідати з новою родиною. 

-Вітні, думаєш, нам можна тут знаходитися? 

-Гадаю, ми можемо замовити безалкогольні коктейлі. Я була у цьому пабі лише один раз зі своїм хлопцем.

-Що?! Ти маєш хлопця?! - витріщилася на неї.

   Темноволоса Вітні посміхнулася і махнула на столик, за який ми одразу примостилися, беручи до рук меню.

-І як його звати? - поцікавилася.

-Джастін. Всі кажуть, що ми з ним схожі, але він набагато вищий від мене.

-Вітні, ти мусиш мене з ним познайомити. Просто зобов’язана.

  Подруга сором’язливо намотала пасмо на палець і посміхнулася.

-А ти спочатку пообіцяй, що не звабиш, - вимогливо сказала вона, але я розуміла, що це жарт. 

   Несподівано офіціант приніс мені яскравий коктейль.

-Пробачте, я ще не зробила замовлення, - миттю пояснила йому.

-Це вам комплімент від одного із присутніх у цьому закладі.

  Ми з Вітні переглянулися між собою.

-То ти теж маєш прихильника? - запитала подруга. – То чого не зізнаєшся?

   Розгублено помахала головою, заперечуючи.

-Зачекайте-но. То від кого це? Покажіть, - попрохала.

-Просили зберегти анонімність, - чемно відповів офіціант, на що я фиркнула.

-Тоді хоча б прийміть ще замовлення моєї подруги, - попросила невдоволено.

  Невже так важко було зізнатися від кого цей коктейль?

  Вітні замовила також напій і ми почали оглядати всіх юнаків та чоловіків у закладі та біля барної стійки. 

-Можливо, це із тієї компанії хтось? – припустила подруга, показуючи на юрбу старших хлопців.

    Я спробувала зустрітися поглядом з кимось із присутніх, але дарма.

-Не зізнається, - насупилася, після декількох спроб вичислити таємного залицяльника.

-Який загадковий принц! – відмітила подруга й одразу помітила, що моє обличчя змінилося.

-Не вимовляй «принц», бо це нагадує мені про Томаса. Я ж досі сумую, бо він так і не вийшов на зв’язок.

-Боюся, що твоє серце перехопить хтось інший, поки Том навчиться військової дисципліни.

    Офіціант приніс ще один коктейль для Вітні й ми радісно обхопили долонями високі келихи.

-За твою нову сім’ю! - проголосила слова подруга. 

   Я підняла із вдячністю коктейль догори, а потім потягнула фіолетовий шар рідини соломинкою.

-Господи! - через мить скривилася, ще й всю перетрусило.

-Що таке? Не смачний? Кислий? - допитувалася Вітні.

-Алкогольний!

   Через мить подруга, яка на мить злякалася за мене, вже заливалася сміхом:

-О Еліс, то ж серйозне порушення, бо тобі ще немає вісімнадцяти.

-Не так довго чекати, проте сподівалася випити щось солодке та ягідне, - зізналася, кривлячись.

    Вітні зацікавлено взяла мій коктейль до себе і також спробувала.

-Брехуха! Не такий вже й поганий. Можливо, річ у тім, що хтось вперше спробував щось заборонене? 

-Перестань, - штовхнула подругу в плече, але при цьому сміялася разом із нею.

   В результаті мій перший алкогольний коктейль непогано підійняв настрій, від чого ми із Вітні почали безперестанно сміятися із всіляких дурниць. Знаєте, як то в дівчат буває? Не пам’ятала, коли мені було ще так весело. Після того як вирвалася зі школи, відкрилися нові грані життя.